Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
Перед тим, як нібито лягти спати, дівчина покликала батька у свою кімнату та почала випитувати у нього, кого він бачить її чоловіком, а своїм майбутнім зятем. Старий, роздувшись від далекосяжних планів та мрій, поділився з нею, як йому здавалось, найпотаємнішим і повідомив, що береже доньку для кронпринца та скоро хоче, втершись в довіру до королеви і ставши її особистим астрологом, видати дівчину заміж за її сина. А у тому, що врода доньки відразу ж полонить серце наступника престолу, він анітрохи не сумнівається.
Хоч Заріна вже давно знала всі його болячки, думки, бажання та мрії, вона терпляче вислухала батька, дивлячись просто йому в очі, від чого Гунжі танув та красномовно закручував свою довгу промову. Потім, зіславшись на те, що його хилить у сон, і побажавши доньці приємних сновидінь, старий пішов облити голову холодною водою, бо таки справді відчув, що хоче спати. Занурюючи раз по раз голову в поставлену у відрі крижану воду та плескаючи себе по щоках, Гунжі роздратовано бурмотів брудну лайку, бо все більше і більше хотів спати. Не допоміг навіть міцний зелений чай, що заварив собі астролог. Згодом, зрозумівши, що це сильніше нього, і пообіцявши собі прокинутись від найменшого шереху, старий вклався та міцно заснув, ледь його голова торкнулась подушки, не відаючи, що це все робота його улюбленої доньки і що не те що шурхіт, а навіть постріли з гармати над його вухом не в змозі перервати всевладний сон.
Гунжі снилось, що він пливе на прекрасному білосніжному кораблі по спокійному лазуровому морю. Невеличкі хвилі похитують корабель, а він, молодий та вродливий, стоїть на палубі, підставивши обличчя лагідному промінню теплого сонця. А потім, перевівши погляд на виблискуючу до болю в очах воду, він помітив на горизонті вузьку смужку порослої густим зеленим лісом суші.
Наказавши капітану пришвидшити хід, він узяв у руки підзорну трубу та почав спостерігати за незнайомою ще йому сушею. Адже він сотні разів вже бував у цих водах, але нічого подібного у цих широтах не бачив.
Вузька смужка землі швидко наближалась і виявилась невеличким острівцем, вкритим розкішною тропічною зеленню. Недалеко від нього корабель став на якір і матроси, на чолі зі старшим, попливли під командуванням Гунжі до всипаного білим піском берега.
— Оглянемо острів, — скерував Гунжі, що був власником корабля, і матроси, розтягнувшись ланцюжком, почали підійматись на порослий непролазними хащами пагорб, що здіймався, впираючись у блакитне небо, всіяне білосніжними кучерявими хмаринками. Подолавши пагорб, матроси почали спускатись додолу, де у променях сонця всіма барвами вигравало невеличке чисте озеро, а за ним виднілись червонясті скелі, які гострим кутом врізались у море, що його вже можна було роздивитись з того боку.
Обминувши озерце та вирішивши потім у ньому скупатись та трохи позасмагати на спокусливому білому піску біля водойми, маленький загін попрямував до скель, де, на думку Гунжі, могла бути печера, у якій пірати могли заховати награбовані скарби. Після недовгих пошуків їм таки відкрився вхід з вузьким та крутим спуском у загадкове чорне підземелля. Набравшись сміливості та запаливши смолоскипи, вони по одному почали помалу спускатись туди. Гунжі замикав вервечку, щоб, при найменшій небезпеці, першим чкурнути нагору.
Поволі просуваючись вузьким кам’яним коридором з низькою стелею, з якої на їхні голови та спини весь час скапували краплі води, шукачі екстремальних пригод нарешті вийшли до входу у невелику круглу печеру, від якої відходило ще два коридори. Печера була заставлена добре упакованими у захисні оболонки-футляри безцінними витворами мистецтва, що на думку справжнього поціновувача старовини і всіляких цікавих диковинок, Гунжі, не могли знаходитись посеред неприйнятної для цих безцінних речей вогкої та темної печери, і він мав намір забрати те все звідси, навантажити на корабель та вивезти.
Та Гунжі зовсім не планував подарувати ці скарби музею, щоб люди могли милуватись ними, а хотів сховати все від нікчемних очей простолюдинів, — таким словом він називав людей, які нічого не змогли досягти у своєму житті.
І Гунжі наказав своїй команді виносити витвори високого мистецтва на берег, а потім, перегнавши корабель ближче до місця, де вони знайшли печеру зі скарбами, завантажити все на нього. Коли матроси винесли все, він пішов одним із двох коридорів далі вглиб скелі і знайшов там ще одну печеру, вщерть заставлену великими кованими скринями. Піднявши віко на одній з них, Гунжі побачив, що скриня доверху набита зливками золота. Такий самий вміст мала і решта скринь, які він теж наказав переправити на корабель. Коли і звідти винесли все, Гунжі повернувся та пішов третім коридором, що вів до печери, теж заставленої громіздкими кованими скринями. Вже не в змозі полічити своє багатство та шаленіючи від його казкової кількості, Гунжі знову підняв віко скрині. Блиск коштовного каміння мало не осліпив його. Гунжі запхав по лікоть руки в одну зі скринь та, сиплячи діаманти, сапфіри, смарагди собі на голову, кричав: