Без крові. Така історія

— Так тривало, — пояснював лікар А., ротний хірург, — аж поки щось не змінилося і вищому командуванню не спало на думку, хоч із запізненням, що цей порив, до якого так прагнули, справляв на простодушних вояків надзвичайно сильне, гіперболізоване враження, а тому діяв не так, як наразі мав би діяти за розрахунками командування, а протилежним чином.

За словами ротного лікаря, першими ця концептуальна витівка спала на думку німцям. Вони провели відповідний експеримент спочатку на Східному фронті, а потім в Ізонцо, де билися два війська, що, здавалося, найбільш ревно дотримувались віджилих, старих правил ведення бою — як австрійських, так і італійських. Навіть там провідним елементом ведення бою була окопна війна, яка була ще абсурднішою з огляду на місцевий ландшафт. Те, що на французькому фронті було схоже на павутину, котра спускалася м’якою рівниною, тут, у горах, було пекельним плетінням, адже потрібно було викопувати оборонні укріплення і загородні стіни на такій висоті, де замість землі — лід. Тому люди прикладали набагато більше зусиль і страждання їхні були незрівнянно більшими, а результати — такими самими. Тому в тих одинадцяти боях, які провели італійці, намагаючись прорвати австрійський фронт, загинула незліченна кількість людей: для того, щоб перемістити лінію фронту хоч би на п’ятнадцять кілометрів, винищили більше мільйона солдатів, як убитими, так і пораненими.

— Як замислитись, то це ж шаленство, — продовжував ротний хірург, лікар А. — Цілком імовірно, що попри безперечний жах того, що відбувалося, як італійці, так і австріяки продовжували б далі, аж допоки не сталося чогось невимовно страшного. І лише поява німців звела нанівець їхню первісну війну, спорюючи її, немов ножем, за допомогою своїх продуманих дій, що створювали з гострого розуму і простоти смертельну суміш. За допомогою хитрощів і неабиякого терпіння вони без ліку нищили людей і техніку аж до передової лінії фронту, у той час як італійці встигали втямити тільки одне — наскільки неефективною є їхня побудова військ. Німці почали контролювати бої, відводячи австрійцям роль підмайстренят, що мають учитися і помирати. Тому в перші години бою, що відбувся 24 жовтня 1917 року в Капоретто, у високогір’ї Ізонцо, вони провели атаку, яка була найбезглуздішою і найбільш спустошливою з тих, що колись бачили у цих краях. Ця атака в жодному разі не була несподіваною, — наголосив ротний хірург лікар А., — італійцям із багатьох джерел було відомо, що австрійці мають величезну бойову потужність. Вони знали, що так буде, тому були переконані, і не безпідставно, що мають достатньо сил, щоб її відбити. Головнокомандувач військово-морських сил, король Італії, уже добу як перебував разом із військом, аби особисто контролювати ефективність оборонних укріплень своєї армії. Його задоволення було очевидним. Проте той факт, що саме італійці мали йти в наступ, було для них явищем незвичним, військові голови, міркуючи так тупо, обмежено і негнучко, як це вони зазвичай уміють, не могли втямити цього, а тим більш передбачити. Опісля, коли все вже скінчилося, вони роками намагалися це усвідомити, проте — даремно.