Без крові. Така історія

Проте тепер він знав, що для того, щоб протягом кількох миттєвостей непевності зруйнувати систему, перетворюючи на порох те, що ще вчора видавалося непорушними основами, а зараз є лише далеким спогадом, вистачило і простого порушення одним німецьким офіцером, що з’явився звідти, звідки не чекали, офіційно прийнятих норм. Тепер я можу зізнатися, що вслухався в ці його слова і лише зараз я по-справжньому їх усвідомив: цієї миті у найвіддаленіших і найглибших куточках мого єства з’явилася впевненість, що синова честь не була заплямована. Ультімо пояснив мені, що коли того дня вони, обійнявшись, принишкли на землі й по-дитячому ховалися, аби лишень їх не помітили, мій син уже тоді, куди б не пішов і де б не знаходився, був невинний, бо загубився в неконтрольованій системі без координат, де боягузтво і хоробрість, право і обов’язок не мають чітких меж. Зараз легко побачити в його втечі обриси того, що ми зазвичай недвозначно називаємо дезертирством, проте, повірте, для того, щоб утекти, треба мати досвід, а мій син не складав план втечі, бо був на це не здатен, він просто біг: це був не суцільний малюнок, а хаотичні штрихи. Він був дитиною і вже не бачив цілісної, завершеної фігури навколо, — його оточували лише окремі уривки. Тому, біжучи, він ступав ногами на ті уривки, що йому траплялися, — це не значить, що він тікав, він намагався не загубитися в безвісті, намагався вижити, а не дезертирувати. Я хочу, щоб верховні військові чини і компетентні органи зрозуміли, що я маю їм сказати: благаю, майте хоробрість визнати, що в ті хвилини німецькі терміти порушили саме поняття фронту, навіть поняття географічних і моральних меж, перетворюючи місцевість між Ізонцо і Тальяменто[9] на місце абсолютного безладу, такого ж хаотичного, як спільний витвір класики й авангардизму. Вони спускалися в долини, а потім підіймалися гірськими кряжами, розсипаючись в усіх напрямках, вони фактично знехтували елементарними поняттями про наступ і відступ, перетворивши війну на випадкові спалахи бойових дій, де кожен бій був окремою війною, незалежною від усіх інших. Бо саме німці хотіли цієї війни, бо в них на столі лежав її тактичний план, вони вміли її вести, і аж ніяк не італійці, які ще й досі в усьому бачили частину глобальної і загальної для всіх тактики, вважаючи, що, власне, цілком зрозуміло, кожного солдата частинкою єдиного війська, що все ще стоїть на одній довершеній і неушкодженій шаховій дошці. Тому, лише усвідомивши цю неоднаковість сприйняття, ви зможете зрозуміти, звідки взялася та цифра, якої ви так соромитесь і не розумієте, яка не відображена в жодній статистичній викладці. Яку вважають настільки ганебною, що роками приховують, і яка красномовно показує те, що сталося, засвідчуючи, що за декілька годин битви при Капоретто триста тисяч італійських солдатів були захоплені в полон, часто навіть без жодного спротиву. Ви ж бо краще за мене знаєте, що протягом перших сімдесяти двох годин після австро-німецького прориву в Ізонцо, італійські частини були вимушені спостерігати за тим, що відбувається на їхніх очах, геть не маючи комунікацій, тому ви добре мали б знати, який надприродній жах вони пережили, побачивши ворога перед собою. Ціле покоління вояків, приречених на справжнісіньке пекло, без жодних попереджень і пояснень було кинуто сам на сам з хаосом. Я впевнений, що коли мій син пустився навтьоки, він уже був невинний, бо ця війна перетворилася на сукупність безглуздих, не пов’язаних між собою подій, схожих на човни, що дрейфують без вітрил, так чому ж дивуватися, що, яким би нерозумним це не видавалося, багато хто, довірливо, немов поранений звір, через своє жагуче бажання, був упевнений, що це вже кінець.