Таємниця індіанського острова
- Автор: Кристи Агата
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-01222-9
- Переводчик: Вадим Хазін
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця індіанського острова». Краткое содержание книги:
Зостатися тут… Так, але чи стане в неї сил на це? Сидіти на самоті одну довгу годину за другою і не мати з ким перемовитись хоч єдиним слівцем, сидіти тільки зі своїми тяжкими думками…
Вона знову згадала Корнуолл, Х'юго, Сіріла… Паскудний виплодок, він постійно скиглив, канючив: «Міс Клейторн, а чому мені не можна поплисти до скелі? Я ж можу доплисти. Я певен, що можу».
Невже вона йому так і відповіла? «Ну безперечно, Сіріде, ти допливеш до скелі! Я абсолютно в цьому певна».
«Тож мені можна поплисти до скелі, міс Клейторн?»
«Ти знаєш, Сіріле, мати дуже непокоїться за тебе. Тому зробимо так: завтра на пляжі я відверну її увагу, а ти попливеш до скелі. Поки вона це виявить, ти вже видерешся на саму скелю й привітаєш її рукою звідти. Це буде для неї приємний сюрприз!»
«О, чудово, міс Клейторн! Ото буде фокус!»
Вона обіцяла — взавтра. Х'юго якраз у цей день збирався з'їздити до Нью-Кі. На час його повернення все буде скінчено…
А що, коли все обернеться інакше? Що, як Сіріла вчасно врятують і він скаже: «Це міс Клейторн дозволила мені поплисти до скелі!» Що тоді? І все ж, коли чогось домагаєшся, доводиться ризикувати. Якщо станеться найгірше, вона не розгубиться: «Як тобі не соромно брехати, Сіріле! Звичайно, такого я тобі не дозволяла!» Ніхто не візьме під сумнів її слова, — адже хлопчисько любив прибріхувати, і йому не надто й вірили. Сам Сіріл, ясна річ, знатиме правду… Але це не матиме значення! Та, незважаючи ні на що, все має йти як годиться. Вона вдасть, що пливе за ним. Але вона не встигне доплисти… Ніхто ні в чому не запідозрить її…
Та чи не запідозрив Х'юго? Може, саме через це він потім якось дивно поглянув на неї… Можливо, усе зрозумів? І чи не тому він так квапливо поїхав після розслідування?
Вона писала йому, та він не відповів… Х'юго…
Віра тривожно переверталася з боку на бік. Ні, ні, вона не повинна думати про Х'юго. Ці спомини надто болісні! Вона повинна забути про Х'юго, з цим давно покінчено… Але чому їй весь час здається, що Х'юго десь поряд?
Підвівши погляд, побачила, що серед стелі вкручено великий чорний крюк. Як це вона його раніше не помітила? О, то ж це з нього звисали водорості…
Від згадки про те, як липкі водорості торкнулися її шиї, Віра затремтіла. Не могла відвести очей від цього чорного крюка, він прикував до себе її погляд…
Колишній інспектор Блор сидів на ліжку. З налитими кров'ю очима він нагадував собою дикого кабана, готового напасти на свою жертву. Він не хотів спати. Небезпека була надто близька: адже з десяти живими лишилося тільки четверо! Незважаючи на всю свою хитромудрість, старий суддя загинув так само, як і інші.
Блор засопів, відчуваючи якусь дику насолоду. Як казав отой дідуган? «Ми повинні бути насторожі…»
Старий самовдоволений облудник усе своє життя просидів у суді, звик вважати себе чи не за бога. І все ж настала і його черга… Багато допомогла йому його пильність?!
Тепер їх залишилося четверо: дівчина, Ломбард, Армстронг і він. Скоро, дуже скоро буде вбито ще когось… Тільки кого? В усякому разі, не його, Уїльямса Генрі Блора. Він потурбується про себе…
(Але пістолет… Де пістолет? Ось що позбавляє його спокою!)
Блор не лягав у ліжко, заглиблений у думки про пістолет. Брови в нього насупилися, навколо маленьких очиць з'явилися зморшки… У тиші чути було, як годинник унизу вибив північ. Блор дещо заспокоївся і навіть випростався у діжку. Щоправда, не роздягаючись.
Він аналізував усі події, що відбулися з часу висадки на острів, з такою ж ретельністю, з якою завше писав донесення, перебуваючи у Скотленд-Ярді. Адже ретельність рано чи пізно винагороджується.
Свічка догоряла. Відшукавши сірники, Блор загасив її. У темряві його чомусь пойняв жах. Мозок заполонили, борючись один з одним, різні страхітливі образи: суддя в парику з сірої шерсті, нерухоме мертве обличчя місіс Роджерс, викривлене багряне обличчя Ентоні Марстона… І далі ще одне обличчя — бліде, в окулярах, з вусиками солом'яного кольору. Колись він бачив цю людину… але коли? Ні, не тут, не на Індіанському острові. Бачив давно. Але дивно, аж ніяк не може згадати ім'я цієї людини з потворною, скривленою в гримасі мармизою.
І раптом його осінило. Ну звичайно ж, це Ландор! Як же міг забути його? Адже тільки вчора він даремно намагався відновити його обличчя в своїй уяві. Тепер же бачив Ландора так виразно, неначе тільки напередодні зустрічався з ним…