Таємниця індіанського острова
- Автор: Кристи Агата
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- ISBN: 5-308-01222-9
- Переводчик: Вадим Хазін
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Таємниця індіанського острова». Краткое содержание книги:
— Що означає весь цей розгардіяш? — різко спитав Ломбард.
Блор квапливо все пояснив. Очі в Ломбарда заблискотіли.
— Тож це Армстронг, га? Ось він хто, жаданий наш!
Він не затримуючись попрямував до Армстронгової кімнати, пояснивши на ходу:
— Шкодую, Блоре, але я не з тих, хто бере все на віру.
Він кілька разів уривисто постукав у двері й покликав:
— Армстронг, Армстронг!
Відповіді не було. Ломбард, ставши навколішки, припав очима до замкової щілини. Потім обережно встромив туди мізинця й мовив:
— Зсередини ключа нема.
— Звичайно, — ствердив Блор. — Це означає, що він замкнув двері ззовні, а ключа взяв із собою.
Філіп хитнув головою.
— Я тільки хотів упевнитися в цьому. Ми схопимо його, Блоре, будьте певні… Цього разу ми його неодмінно схопимо! Одну хвилинку!
Він підбіг до Віриної кімнати і покликав її:
— Віро, ми полюємо на Армстронга. Його немає на місці. Що б там не було, ні в якому разі не відчиняйте ваші двері! Зрозуміло?
— Так, зрозуміло.
— Якщо Армстронг прийде й запевнятиме, що мене вбито чи Блора вбито, не звертайте ніякої уваги! Зрозуміло? Двері відчините тільки тоді, коли з вами одночасно розмовлятимемо ми вдвох — Блор і я. Второпали?
— Аякже. Адже я ще не здуріла остаточно, — відповіла Віра.
— Гаразд, — мовив Ломбард і підійшов до Блора. — Тепер нумо за ним! Полювання на звіра починається.
— Нам слід бути обережнішими, — зауважив Блор. — Не забувайте, в нього пістолет!
Збігаючи сходами наниз, Ломбард відповів, широко всміхнувшись:
— Ось у цьому ви якраз помиляєтеся. — Відчиняючи вхідні двері, він зауважив: — Клямку відсунуто, щоб йому легше було повернутися до будинку! — І продовжив: — Пістолет у мене! — Ломбард наполовину витяг пістолет із кишені, щоб показати Блорові, й пояснив: — Сьогодні вночі я виявив, що його знову покладено до шухляди в мій нічний столик.
Блор непевною ходою ступив на ґанок. Він пополотнів, і Філіп Ломбард це помітив.
— Не будьте бовдуром, Блор, бодай вас чорти з'їли! — нетерпляче заспокоїв його Ломбард. — Я зовсім не маю наміру вас застрелити! Можете повертатися до будинку й забарикадуватися в своїй кімнаті, якщо злякалися! Я полюю на Армстронга, а не на вас!
І він попрямував стежкою, химерно освітленою місячним сяйвом. На хвилину завагавшись, Блор рушив слідом за ним, міркуючи: «Виходить, буцімто я сам лізу на рожен». Втім, йому не раз доводилося мати справу із злочинцями, озброєними пістолетом. Може, в чомусь іншому, а в хоробрості Блорові не відмовиш. Тільки скажіть йому, де небезпека, й він безстрашно кинеться, щоби здолати її. Його не страхала небезпека, з якою можна стятися у відкритому двобої, але він побоювався небезпеки прихованої, непевної, а надто — з відтінком таємничості.
Віра встала, вдяглася й чекала, як далі розвиватимуться події. Що ж, двері_ її кімнати міцні, добрячі. Їх замкнено на ключ, закладено на клямку, до того ж у дверну ручку вставлено дубовий стілець. Силоміць такі двері не відчинити. В усякому разі, не фізичними даними доктора Армстронга. Коли б вона була на місці Армстронга, то скоріше вдалася б до хитрощів, а не до сили.
Щоб розважитися, стала уявляти, до якої облуди може вдатися Армстронг. Він може, як це передбачав Філіп, заявити, що один із двох чоловіків мертвий. Або вдати із себе смертельно пораненого і зі стогоном прийти до її дверей. Може, наприклад, і сказати їй, що в будинку спалахнула пожежа. Більше того, може підпалити будинок… Ото був би варіант, краще не вигадаєш! Виманити інших двох чоловіків з будинку, а потім підпалити його з допомогою заздалегідь розлитого, де треба, бензину. А вона, як найпослідуща дурепа, сидітиме забарикадована в своїй кімнаті, аж доки не буде надто пізно.
Віра підійшла до вікна. Ні, не така вже безвихідь. У разі гострої потреби можна вистрибнути з вікна. Падіння з такої висоти — річ не дуже приємна, та. якраз під вікном — невеличка клумба.
Віра сіла за стіл і, взявши свій щоденник, почала заповнювати його чітким, спокійним почерком. Треба ж якось згаяти час.
Нараз вона завмерла, уважно прислухаючись: наче десь зісподу пролунав звук розбитої шибки. Ще більше напружила слух, але звук не повторився.
Натомість Віра почула, а може, їй тільки здалося, що почула, скрадливі кроки, — легке рипіння сходів, шелестіння одежі; та звуки були такі невиразні, що подумала: все це є породження її уяви.
Та ось нарешті почулися цілком реальні розмови. Люди підіймалися сходами і про щось гомоніли. Чиїсь рішучі чоловічі кроки попрямували на горище, коридором наблизилися до її кімнати.