Іліада. Одіссея

456] Будеш для іншої в Аргосі дальньому ткати на кроснах,

457] Будеш їй воду носить з Мессеїди або з Гіпереї

458] Проти бажання - могутня примусить тебе неминучість.

459] Гляне хто-небудь, як ти проливатимеш сльози й промовить:

460] «Гектора то є дружина, що найхоробріший у битвах

461] Був з конеборних троян, як за свій Іліон вони бились».

462] Мовить він так і болю нового завдасть тобі смутком

463] По чоловіку, що міг день неволі тобі одвернути.

464] Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,

465] Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!»

466] Мовив це й руки простяг до дитини осяйливий Гектор,

467] Та до грудей годівниці, убраної гарно, припало

468] З криком дитя, збентежене виглядом любого батька,

469] Міддю ясною налякане й гребенем кінської гриви,

470] Що на блискучім шоломі над ним розвівалася грізно.

471] І усміхнулися батько ласкавий і мати поважна.

472] Зняв свій шолом з голови тоді зразу осяйливий Гектор

473] І на землі біля себе поклав обладунок блискучий,

474] Любе на руки узявши дитя, погойдав його трохи

475] Й Зевса та інших богів почав молитовно благати:

476] «Зевсе та інші богове, зробіть, щоб дитя моє любе

477] Стало таким же, як я, у троянському війську найкращим,

478] Дужим таким же й хоробрим, міцним владарем Іліона,

479] Щоб говорили про нього, як буде з війни він вертатись:

480] «Цей куди кращий за батька!» Щоб він закривавлену зброю,

481] З ворога знявши, приніс і матері врадував серце!»

482] Мовив це й любій дружині на руки маленького сина

483] Він передав. Пригорнувши дитя до пахучого лона,

484] Мати крізь сльози всміхнулась. А муж її, пойнятий жалем,

485] Гладив рукою її й, на ім'я називаючи, мовив:

486] «О бідолашна! Серця свого не роз'ятрюй журбою!

487] Всупереч долі ніхто до Аїду мене не спровадить.

488] Але й судьби, я гадаю, ніхто із людей не уникне,

489] Чи боягуз, чи відважний, якщо вже на світ народився.

490] Краще вертайся додому й своєї пильнуй уже справи -

491] Кросен своїх і куделі, служебницям нашим загадуй

492] Дбати про діло своє. А війна - чоловіча турбота,

493] Кожного, хто народивсь в Іліоні, моя ж особливо».

494] Мовивши так, одягнув на себе осяйливий Гектор

495] Свій конегривий шолом. І пішла дружина додому,

496] Лиш оглядаючись часто й рясні проливаючи сльози,

497] І незабаром дійшла до затишного й людного дому

498] Гектора мужогубителя; в ньому ж застала багато

499] Двірських служебниць, і ревні побігли з очей у них сльози.

500] Так був у домі своєму оплаканий заживо Гектор:

501] Не сподівався ніхто, щоб з війни коли-небудь додому

502] Він повернувся, уникнувши рук і могуття ахеїв.

503] Не забарився так само й Паріс у високому домі

504] І, надягнувши озброєння славне, карбоване міддю,

505] Попрямував через місто, на бистрі надіючись ноги,

506] Наче застояний кінь ячменем із жолоба ситий

507] Зірветься з прив'язі, й мчить, і копитами креше рівнину,

508] В водах ріки струменистої звиклий купатися вільно,

509] Гордий собою. Тримає він високо голову, грива

510] З пліч розвівається буйно, він вроди с'оєї свідомий,

511] На пасовища й до стаєнь нестримно несуть його ноги.

512] Так же й Паріс, син Пріама, з високого замку Пергама,

513] Сяючи блиском озброєння, мов променисте світило,

514] З радісним сміхом помчав: несли його ноги стрімливі.

515] Гектора він наздогнав, богосвітлого брата, коли той

516] З місця рушав, де розмову з дружиною ніжну провадив.

517] Перший до нього звернувся тоді Александр боговидий:

518] «Дуже затримав тебе я, мій любий, а ти ж поспішаєш!

519] Довго барився, не встиг до години, яку ти призначив!»

520] Відповідаючи, Гектор сказав йому шоломосяйний:

521] «О бідолашний! Ніхто із мужів, якщо він справедливий,

522] В діях тебе бойових не знеславить, бо серцем ти мужній.

523] Та поступаєшся легко, змагатись не хочеш. А в мене

524] Серце у грудях болить, коли чую на тебе докори

525] Я від троян, що стільки біди через тебе зазнали.

526] Але ходім! А залагодим потім усе, як дозволить

527] Зевс нам великий на славу одвічним богам наднебесним

528] Келих свободи поставити в звільнених наших оселях,

529] Як відженемо від Трої красивоголінних ахеїв».