Історія польсько-українських конфліктів т.3

Нас було близько десятка, ми йшли краєм лісу з Шиховиць у Малків. Дійшли до місця, у якому колись збиралися сотні людей (…), щоб помолитись (…), поклонитись святому Миколаю, який ніби стояв на сторожі, тримав руку, витягнуту до злого вовка, рятуючи від нього двох малих дітей. Ми застали там руїну. Фігура святого Миколая лежала розбита біля цих малих дітей, які також були звалені з підмурівка. (…) Подумалось, що люди нині набагато гірші від цього злого вовка. Оце так Армія Крайова розправилася з православними українцями, повністю очистила Холмщину. (…)

Потім ми побачили на дорозі жінку з хлопчиком. Побачивши, що йдемо у напрямку Малкова, вона впала і не рухалась. Ми підняли її і питаємо: «Що з Вами, тітко?» Жінка мовчить, тільки хлопець починає плакати. Через якийсь час вона відкрила очі і питає, хто ми є. Пояснюємо, що ми українці з-за Бугу, з Волині. Жінка, плачучи, почала просити, щоб показали їй дорогу на Волинь. Вона мала страшний вигляд, дивилась диким поглядом. (…) Нарешті почала розказувати:

«Втекла з Ласкова. Цей проклятий Джус напав на нагие село, спалив церкву і школу, вбивав людей, вкидав у вогонь. Я сиділа три дні у підвалі у схованці. Там нас було тринадцять осіб. Наги відділ самооборони знав, колиДжус наближався і оточував село, але їх була жменька, і вони нічого не могли зробити. Коли банда підійшла до села, вони почали стріляти запальними кулями, і все село загорілося. Люди почали втікати, а бандити стріляли у них здалеку, кого впіймали, того мучили перед розстрілом, кололи багнетами й ножами і кричали: «Вибити вас усіх до ноги, навіть дітей, щоб не було жодного українця на нашій землі!». Після спалення села бандити почали витягувати людей з криївок. Знайшли і нашу криївку й кричать українською: «Виходь, Михайлику, поляки вже пішли і більше не будуть вбивати». Але ніхто не виходив. Тоді вони почали розкопувати криївку. Жінки зрозуміли, що вже нема виходу, і думали, що бандити зжаляться, коли вони вийдуть з дітьми. Але бандити наказали їм лягти, познімали одяг і взуття. (…) Через момент ми почули постріли. Це розстрілювали ЖІНОК. Потім напхали соломи до нашої криївки і підпалили. Все почало горіти. На нас зайнявся одяг. Я змогла скинути одяг, вискочила з криївки і почала втікати з хлопцем. По нас стріляли, поки ми не вбігли до лісу. У цій банді Джуса були місцеві поляки, деяких я впізнала. Протягом двох днів вони грабували наше майно на згарищах, проколювали землю піками, викопували і забирали…