Історія польсько-українських конфліктів т.3
- Автор: Сивицкий Николай
- Серия: Історія польсько-українських конфліктів #3
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: ім. Олени Телыги
- ISBN: 966-7601-62-5
- Переводчик: Петренко Є
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія польсько-українських конфліктів т.3». Краткое содержание книги:
Кожного, хто високо оцінив важливість і актуальність виходу в світ трьох томів книги Миколи Сивіцького «Історія польсько-українських конфліктів», просимо приєднатися до нашої сердечної вдячності п. Ярославі Барусевич та Дослідній фундації ім. О.Ольжича в СІЛА за сприяння у виданні цієї книги.
Закриваючи «Просвіту» і «Рідну хату», поляки думали, що загальмують процес розвитку національної свідомості, національного розвитку. Навіть за читання часопису «Сурма», який легально видавався на Галичині, на Волині, давали два роки в'язниці.
У моєму серці ненависть кипіла, як вулкан, через знущання над народом, кліром, знищення спадку, історичних пам'яток, храмів і т. п. Наш сусід, вже старший, але дуже розсудливий чоловік, на запитання: «Як думаєте, що буде далі?» — відповів: «Ой хлопче-хлопче, буде ще гірше, це лише початок».
Велику правду сказав!
* * *
У чотирикутнику між Криловом, Томашовом, Замостям і Грубешевом поляки знищили приблизно 50 сіл і вбили дуже багато українського православного населення.
Коли я у споминах повертаюсь назад, то болить моє серце, очі заливаються слізьми, ніби я знову ходив згарищами, руїнами, якими ходив тоді, а перед очима знову постає те все, що тоді: чорні стіни на місці хат, спалена худоба і дуже багато трупів. Я читав нашу історію, що нас постійно всі били, але таких знищень, які здійснили поляки у 1943–1944 роках, не залишила по собі жодна татарська навала. І зробили те цивілізовані поляки-католики, які вітались гарними словами «Хай буде уславлений Ісус Христос». Вони нищили православні храми, зривали святі ікони, протикали їх багнетами, плюндрували іконостаси, входили до Божого Дому не як християни, а коли знищували до кінця, відразу палили. Не було куди від них сховатись. Пам'ятаю деякі села, у яких я був і бачив, якими вони лишилися після знищення у березні й квітні 1944 року. Це Сліпче, Космів, Вітків, Телятин, Крилів, Ціхобуж, Козодави, Меняни, Масловиці, Модринь, Шиховиці, Ласків, Сагринь, Малків, Прегоріле, Новосілки…
На полях лежали забиті звірі і людські останки, яких не було кому поховати, а ворони дзьобали і розривали їхні тіла. Худоба, яка вижила, здичавіла і бігала по лісу. (…)
Населення Холмщини нарікало на митрополита Іларіона, що він у своїх проповідях закликав: «Нехай ваша рука не підніметься проти беззахисних після перших нападів на українські села». Відмежовуючись від актів сваволі, насилля і анархії, керівники Центрального і регіональних комітетів, Холмського і Грубешівського, застерігали українське населення від участі у таких акціях. А хто дав право полякам на застосування сваволі? Це була нищівна політика польського уряду, яку він вів упродовж 18 років свого існування, проголошуючи, що нема українців на Холмщині й Підляшші, а є тільки православні поляки. У такий спосіб уряд хотів відрізати від національних коренів частину населення, так званих православних поляків, і тим самим стерти і знищити свідомість національного зв'язку з православною вірою. Тому почалась боротьба проти православної віри і вірних на Холмщині. Цей похід запам'ятався і набув розголосу серед культурних народів світу нечуваним, масовим нищенням православних храмів ще у 1938 році, коли силою заганяли православне населення до католицьких костелів. (…)
Падіння Польщі в 1939 році викликало спонтанний рух серед переслідуваних — відібрати загарбані храми, культурно-національні інституції та школи. Чи цей природний зрив не був проявом живого духу українського народу? Чи, може, був спровокований, щоб мати причини для масових терористично-грабіжницьких антиукраїнських акцій, жертвами яких стали тисячі осіб різного віку. Поляки виправдовують свої злочини демагогічними поясненнями, приписуючи нашому духовенству антипольську агітацію і навіть освячення у церквах ножів для різанини поляків. Підбурена польська вулиця вірить словам ксьондзів, і ця віра перетворюється на помсту. Очищення Холмщини і Підляшшя від усіх українців подається як святий обов'язок. Важко назвати всі жертви. Почну від адвоката, який був головою українського допомогового комітету, від духовенства, дияконів, агрономів, вчителів, старост, майже всіх культурно-освітніх і кооперативних працівників, від сенатора Івана Пастернака. Тільки той, хто про це знає, зрозуміє, якої втрати, яких жертв зазнало українське суспільство на Холмщині. Ми повинні відчути терпіння нещасних українських жертв, що загинули від меча польських партизанів, які називались Армією Крайовою.
У Новосілках вбито приблизно 150 осіб, страшно скалічено настоятеля священика Гольца: у нього відірвано вуха, відрізано бороду, поколото, а потім його і п'ятнадцять парафіян знайшли у гною за селом. Хотілось би згадати ще про інші села, але не маю сили, бо, коли згадую це все, голова йде обертом.