Історія польсько-українських конфліктів т.3

ОЧИЩЕННЯ ХОЛМЩИНИ

Фрагменти спогадів Григорія Стецюка — зв'язкового окружного командування ОУН

Мій батько був суддею у Житомирі. (…) Оскільки не сприйняв революції і радянської влади, то у 1920 році втік з нами на Волинь, до Польщі і поселився у селі моєї мами, Дорогіничах Володимир-Волинського повіту (…) Два мої брати одружились і жили своїм господарством. Найстарший брат мав магазин, отже, я трохи працював у господарстві і трохи допомагав братові в магазині. (…)

Польська несправедливість будила національну свідомість. Я мав такі самі погляди, як і мій старший брат, часто дискутували про війну, про політику, хоча мало хто з нас нею займався, а ще й українською! Тоді у нас було багато комуністів, і легко було до них приєднатись, але ми добре пам'ятали слова батька, що це грабіжники, бандити, сарана, і ми тримались віддалік від них. (…)

Йшов час, наближалась війна. Я купив собі велосипед і майже кожного вечора їздив з хлопцями і дівчатами купатись на Буг. На Буг приїжджала також молодь з близьких місцевостей, тут зав'язувались знайомства, ми дискутували про те, що поляки роблять на Холмщині й Волині. Вони говорили, що на Холмщині є організація, члени якої б'ють українців, закривають православні церкви або перетворюють їх на костели, а в деяких селах нищать церкви і дедалі гірше ставляться до православного населення.

Ми також розповідали, що у нас на Волині закривають читальні «Просвіти» і «Рідної хати», переслідують православну віру і придушують українську мову, всіх нас хочуть полонізувати. Ті знову нам говорили, що на Холмщині зневажають нашу молодь і прозивають різними епітетами. Цим займаються головним чином осадники і колоністи. Сільська молодь глибоко переживала польську зневагу. У нас на Володимирщині у 1938 році позакривали вже всі «Просвіти», але ще можна було організовувати молодіжні гуртки (польсько-українські). Нам здавалося, що вся ця біда приходить з Холмщини, бо там вже починався терор. (…)