Келія Чайної Троянди. 1989-1999

Зима розпочалася. Перша зима у Львові після п'ятирічної перерви. Хто би міг подумати тоді, що я напишу ось ці слова. Хто би міг подумати, що все складеться саме так. Зима, сигарета, чай — споконвічне. Сьогодні, згадавши про Бахмач, зрозумів, що вчинив правильно, повернувшися сюди. Відчув це якимось глибинним, непідробним відчуттям, як і те, що це нова зима, новий Львів, нове життя, vita nuova, і нема чого хапатися за старих знайомих, зужиті способи поведінки, мислення і письма. Треба натомість творити новий устрій життя, нові твори, нового себе. Стара парадигма вичерпала свою культуротворчу енергію — і Царство Небесне їй, — адже нова парадигма добивається реалізації у бутті, і в цьому — запорука нового щастя, ще не звіданого, запорука нових «пригод» у гайдеґґерівському трактуванні цього слова.

Вчора із захватом читав розділ Авербахового «Мімезису», який так і називається: «Герой куртуазного роману у пошуках пригод». Первісне значення слова «avanture». Куртуазний ідеал і причетність (евентуальна) платонізму до його створення. Бачення «пригоди» і екзистенційної відповіді на неї своїм призначенням. Обраність лицаря для певного ступеня «пригод». І справжній сенс існування, який виявляється у «пригодах». Усе це надзвичайно близьке моїм роздумам про добровільне спадання («снисхождение») душ сюди, у текучий часопростір, де існує можливість створювати нове, — а таку можливість надає саме буття, приходячи до нас у кшталті «пригоди» і самим фактом цього приходу визнаючи нас своїми, буттю приналежними, а більше нікому, крім нього, не належними, засвідчуючи цими приходами нашу обраність, нашу нетутешню шляхетність. Ось чому є помилковим учення про випробовування. Не існує «спроби («искуса») бути»; але завжди існує спокуса не-бути, спокуса уникнути «пригоди» (спокуса плебейська, вульгарна і брудна — адже «віллан» не знає, чим є «пригода», «авантюра» (avanture), — адже він не «лицар»), спокуса уникнути буття.