Енциклопедія російської душі
- Автор: Ерофеев Виктор Владимирович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-33-6
- Переводчик: Василь Шкляр
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Енциклопедія російської душі». Краткое содержание книги:
— Висновок?
— З одного боку, убив би, — посміхнувся я. — З іншого…
— Інший бік мене не хвилює, — завважив Сашко.
— Ваші устриці, референте, дуже смачні, — продовжив я клубне життя.
Ми прокинулися до світанку, коли на небі в незайманому вигляді зберігалася зоряна чистота. Випили банку парного молока, попоїли смачної часникової ковбаси й — до лісу. Хмари терлися одна об одну передранковими ніжними боками. Як зачаровані чаплі, літала велика мошкара. Чорні ялинки пахли рослинним щастям. Простий мужик з дивовижними очима зустрівся нам по дорозі. У руках він тримав маленьку стерлядь із розумним личком.
— Де впіймав?
— На Лебединому озері.
Навантажені грибами й букетами, ми із Сірим переморгнулися, побігли і — заблукали. Аговкали до хрипоти. На щастя, Нюрка йшла топитися, одержавши двійку з малювання. Ми з повагою поставилися до рішення заплаканої п’ятикласниці.
— Дядечки! — з надією запитала Нюрка. — Ви вмієте нявкати?
— Ні, — розвели ми руками.
Сірий розсунув кетяги горобини: це було найвужче і найкрасивіше озеро у світі. Нюрка швидко роздяглася і в самому драному ліфчику кинулась у воду. У костюмах Адама, без аквалангів, ми із Сірим полізли рятувати її душу.
Звідки береться безмежна зарозумілість? Немає, мабуть, жодної російської людини, яка б не вважала Росію першою країною.
«Це неможливо» — формула Європи. Від французів: «Се n’est pas possible» до поляків: «То nemozliwe». У них там лицарство самообмеження. І навіть українець потягнувся за лицарством:
— Я теж лицар. І наш Гоголь — лицар. Він помстився за вашу окупацію страшною помстою і мертвими душами.
Новина. Українець став біля краю Європи, а не з нашого краю.
У росіян «це неможливо» має інший зміст. «Неможливо» означає «не виходить зробити те, що хочеться». Для Заходу «неможливо» означає перехід межі самоідентифікації. Самознищення. Для Сірого все можливо.
Розпад зовнішніх заборон відбувся дуже швидко і непомітно. Щодо швидкості рятування від табу, то тут Росія за останні десять років пройшла дистанцію в кілька сторіч. Були непомітно скасовані не тільки радянські, але традиційно російські заборони.
«Бандит» — ласкаве ім’я.
Захід опинився в оборонній позиції. Сила Заходу — у нестандартних рішеннях. Росіянин по суті дотримується ломового розвитку. Я щось не пригадаю, щоб росіянин останнім часом придумав щось корисне для людей. Наприклад, зручнішу форму друшляка або новий тип велосипеда. У нього не придумується.
Європа акробатично гнучка.
Настав час підбити попередні підсумки. Цикл існування інтелігенції закінчився. Вона виконала свої завдання настільки блискуче, що самоліквідувалася через непотрібність.
Колись «Віхи» її осмикнули. Тільки один раз її по-справжньому й осмикнули. Вийшло кілька видань цього обсмикування. Ніщо не змінилося. Хіба що трохи ренегатів відпало.
Інтелігенція залишилася вірною собі. Метою її діяльності була турбота про щастя народу. Тепер, коли вже зрозуміло, що це щастя ніколи не настане, діяльність інтелігенції можна визнати шляхетною, але недалекоглядною.
Російська духовність іде в небеса. До архіву здаються рулони світлих помислів. Згортаються в трубу мільйони віршів, прогресивних рецензій, статей із напрямом. Розірвалося серце поезії, відмовляється працювати печінка прози. Зупинилися мільйони годин кухонних бесід. Над усім безстроковий промінь надії. Пронизливі прожектори віри. Кахляні стіни дружби. Трупи великих письменників. Спіть спокійно. Глибоке замороження. Некрасов. Бєлінський. Добролюбов. Найчистіші.
Самі світильники. Лампочки перегорілі. Прозекторська. Ще довго вивчатимуть нутрощі наставників. Длубатимуться в пристрої. Російська культура — п’ятизірковий морг. Не соромно показати. Влаштувати екскурсію. Є чим пишатися. Вічна пам’ять!
— Є країни, — замислився Сірий, — де люди балдіють від сильних рослин. Містика Росії — в іншому.
— Містика? — засумнівався я.
— Ти заходиш до міліції, тебе зустрічають із квітами. Приїхав забрати дружину з пологового будинку з дитиною — тебе зустрічають з гумовими палицями. Бандит дарує тобі шоколадку, а першокласник відрізує тобі тупим ножем яйця.
— Навіщо? — запитав я.
— Не став у Росії це запитання, — сказав Сірий. — Якщо ти коли-небудь отримаєш на нього відповідь, цієї країни не стане.