Вовки Кальї. Темна вежа V

— Тодеш? — перепитав Роланд. — І що з того?

— З тобою ще цього не траплялося? — Каллаген на мить завагався. — 3 жодним із вас?

— Може, й траплялося, — ухилився від прямої відповіді Роланд. — А до чого тут ви і ваші клопоти в цьому селі, яке ти називаєш Кальєю?

Каллаген зітхнув. Хоч день ще тільки розгорався, проте вигляд у нього вже був змучений.

— Це важче, ніж я думав. Набагато важче. Тому що ви… як би це сказати?.. допитливіші, так, допитливіші, ніж я сподівався.

— Ти думав, що ми лише купка волоцюг, що мандрують у сідлах, тупоголових, але спритних. Так? — сердито спитала Сюзанна. — Ну то доля зіграла з тобою злий жарт. Може, ми й волоцюги, та сідел у нас нема. Які сідла, коли коней катма.

— Коней ми вам привели, — сказав Каллаген, і цього було досить. Роланд ще достоту не зрозумів усієї картини, проте ситуація прояснилася. Каллаген знав при їхнє наближення і знав, що вони йдуть пішки, а не їдуть на конях. Можливо, якусь частку інформації доносили шпигуни, але ж не все. А тодеш… знати, що хтось із них або всі вони занурювалися в тодеш…

— Що ж до пустоголовості, то ми, може, й не найрозумніші істоти на планеті… — Раптом вона замовкла і скривилася, притуливши руку до живота.

— Сьюз? — стривожився Едді. — Сьюз, що таке? Тобі щось болить?

— Та пусте, гази, — заспокоїла вона його і всміхнулася. Цій усмішці Роланд не повірив: надто несправжньою вона йому здалася. Довкола її очей він помітив зморшки від напруження. — Пундиць учора переїла. — І не встиг Едді й рота розкрити, щоб спитати її ще про щось, Сюзанна знову повернулася до Каллагена: — Як маєш нам ще щось сказати, то кажи, дорогенький.

— Гаразд, — погодився Каллаген. — У мене є річ, що має величезну владу. Хоч звідси до моєї церкви у Кальї, де сховано цей предмет, багато коліс, але я думаю, що вона вже озивалася до вас. І переносити у стан тодешу — це лише одне з усього, на що вона здатна. — Він глибоко вдихнув і випустив повітря з легень. — Якщо ви зробите нам послугу — я кажу «нам», бо Калья тепер і моє селище, я сподіваюся тут дожити віку й бути похованим тут, — про яку я прошу, то я віддам вам це… цю річ.

— Я востаннє попереджаю, щоб ти такого не казав, — відрізав Роланд так грубо, що Джейк перелякано на нього озирнувся. — Це безчестя для мене й мого ка-тету. Ми будемо зобов'язані вам допомогти, якщо з'ясуємо, що ваша Калья на боці Білості, а ті, кого ти кличеш Вовками, вороги з краю пітьми: руйнівники Променів. Ми не беремо винагороди за свої послуги, ви не повинні навіть пропонувати її. Якщо котрийсь із твоїх товаришів, той, кого ти звеш Тіаном, чи той, чиє ім'я Оверголсер…