Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Облиш, ти нічим не завинив, — заспокоїв його Роланд. — Хіба що я сам забув лице батька. Бо я десь чув це прізвище, і до того ж зовсім недавно. Тільки не можу згадати, де саме. — А тоді нехотя: — Старішаю.
— У книгарні, — сказав Джейк. Він нервово подлубався в шворках свого наплічника, нарешті розв'язав їх і рвучко розкрив рюкзак, наче хотів переконатися, що «Чарлі Чух-Чух» і «Загадки» нікуди не поділися, що вони реальні. — «Мангеттенський ресторан „Пожива для розуму“». Це так дивно. Одного разу це сталося зі мною, а іншим разом я бачив, як це зі мною сталося. Вже це одне — загадка.
Роланд нетерпляче показав скаліченою правою рукою, щоб Джейк закруглявся з розповіддю.
— Містер Тауер відрекомендувався, я також, — вів далі Джейк. — Сказав: «Я Джейк Чемберз». А він тоді…
— «Гарне в тебе ім'я, кумплю», — вставив Едді. — От що він сказав. І додав, що «Джейк Чемберз» звучить наче ім'я героя роману-вестерну.
— «Як у того героя вестерну, — процитував Джейк. — Такого собі рубаки, що вдирається в Блек-Форк, в Аризоні, розправляється там з усіма покидьками й їде собі далі. Щось таке з Вейна Д. Оверголсера…» — Глянувши на Сюзанну, він повторив: — Вейна Д. Оверголсера. — І зненацька розплився в сонячній усмішці. — Поцілуй мене в мій білий зад!
— В цьому нема потреби, малий грубіяне, — розсміялася Сюзанна. — Я не вірю, що це збіг. І коли ми зустрінемося з другом Каллагена, я запитаю, яке в нього друге ім'я. Закладаюся, що воно не лише починається з літери «Д», але й звучатиме як «Дійн» чи «Дейн» або щось таке, з чотирьох літер… — Вона знову притисла руку нижче грудей. — Ох уже ці гази! Я б усе віддала зараз за тюбик «Тамзу»[21] чи навіть пляшечку… Джейку, що таке? Що сталося?
Джейк тримав у руках «Чарлі Чух-Чуха», і його обличчя стало мертвотно-блідим, а очі полізли на лоба. Поруч нього стривожено завив Юк. Роланд схилився над книжкою, і його очі теж округлилися від подиву.
— Боги милосердні, — тільки й мовив він.
Едді з Сюзанною теж нахилилися, щоб подивитися. Назва не змінилася. Ілюстрація теж лишилася тією самою: олюднений локомотив, що, пихкаючи, піднімається на схил, передні ґрати видовжені у посмішці, ліхтар — мов радісне око.
Але жовті літери знизу — підпис «Оповідання і картинки Беріл Еванс» — зникли. Імені автора не було взагалі.
Перевернувши книгу, Джейк поглянув на її спинку. «Чарлі Чух-Чух» і видавництво Макколі — от і все, що було написано. І більш нічого.
Південніше від них залунали голоси. Наближалися Каллаген і його друзі. Каллаген з Кальї. Каллаген з Лота, як він сам себе називав.
— Титульна сторінка, зайчику, — підказала Сюзанна. — Швиденько, поглянь туди.
Джейк розгорнув книгу. На титульній були тільки назва й емблема видавництва.
— Глянь на сторінку, де авторські права, — сказав Едді. Джейк перегорнув аркуш. Тут, на звороті титульної сторінки, ліворуч від початку тексту, стояла інформація про авторські права. Точніше, інформації як такої майже не було.
та й по всьому. Цифри, що в сумі давали дев'ятнадцять. Решта сторінки була порожня.
Розділ V
ОВЕРГОЛСЕР
Упродовж того тривалого й насиченого дня Сюзанна спостерегла чимало цікавого — тому що Роланд дав їй змогу це робити, а ще тому, що, коли минулися ранкові млості, вона знову почувалася добре.
За мить до того, як Каллаген з компанією наблизилися на відстань звуку, Роланд пробурмотів їй на вухо:
— Стій біля мене і ні пари з вуст, поки не накажу. Якщо вони вирішать, що ти моя ша'він, нехай.
За інших обставин вона б пустила якусь шпильку й сказала все, що вона думає про те, щоб бути мовчазною незаконною дружиною Роланда, його нічною забавкою, але в них не було на це часу. І в тій справі було не до жартів — про це промовисто свідчив вираз його обличчя. Крім того, їй навіть була до смаку роль тихої відданої скво. Правду кажучи, будь-яка роль була їй до душі. Ще з дитинства найбільшою втіхою для неї було вдавати з себе когось іншого.
«Зрештою, в цьому вся ти, люба, нічого й додати», — подумала вона.
— Сюзанно? — вивів її з задуми голос Роланда. — Ти чула, що я сказав?
— Я добре тебе чую, — відказала вона. — За мене не хвилюйся.
— Якщо все піде так, як я хочу, тебе вони майже не помічатимуть, зате ти їх бачитимеш дуже добре.
Як чорношкіра жінка, яка виросла в Америці середини XX століття — читаючи «Людину-невидимку» Ральфа Елісона,[22] Одетта сміялася і нерідко плескала в долоні, розгойдуючись у кріслі, наче на неї зійшло осяяння, — Сюзанна чудово розуміла, про що йому йдеться. І вона зробить так, як він хоче. У глибині душі, там, де оселилася ущиплива Детта Волкер, вона обурювалася через Роландову зверхність, проте водночас корилася їй, бо розуміла, що він останній стрілець цього світу. Можливо, останній герой.
21
«Тамз» — ліки для нейтралізації кислотності виробництва компанії GlaxoSmithKline.
22
«Людина-невидимка» (1952) — роман чорношкірого письменника Ральфа Елісона, що миттєво здобув йому славу й став бестселером. Герой роману не може стати повноцінним, «помітним» членом американського суспільства, оскільки він темношкірий.