Вовки Кальї. Темна вежа V

Роланд кивнув, беззастережно приймаючи їхні аргументи.

— Усе життя я вірив у те, що ти сказав тоді, коли ми з тобою познайомилися вперше, Джейку… те, що ти сказав перед смертю.

Збліднувши, Джейк опустив очі й нічого не відповів. Він не любив про це згадувати (на щастя, й самі спогади, що їх зберегла пам'ять, були нечіткі, розмиті), та й Роланд теж — Джейк це знав напевно. «Все правильно! — подумав він. — Логічно, що ти волієш про це забути! Ти впустив мене у прірву! Ти кинув мене вмирати!»

— Ти сказав, що цей світ не єдиний, існують інші, — вів далі Роланд, — і це справді так. Нью-Йорк у всьому своєму розмаїтті — це лише один з багатьох світів. Те, що нас знову і знову притягує туди, пов'язано з трояндою. У цьому я нітрохи не сумніваюся. Так само, як не сумніваюся в тому, що певним, не зрозумілим навіть мені самому чином, троянда — це і є Темна вежа. Або…

— Або це ще одні двері, — пробурмотіла Сюзанна. — Ті, що ведуть до самої Темної вежі.

Роланд кивнув.

— Мені вже не раз спадала ця думка. Хай там як, але про існування інших, паралельних світів знали манні. В певному сенсі вони присвячували їм своє життя. Вони вважали тодеш найсвятішим з ритуалів і найпіднесенішим з усіх можливих станів. Я вже розповідав вам, що мій батько та його друзі тривалий час знали про те, що існують чарівні кристали. А про те, що чаклунська веселка, тодеш і ці магічні двері якось пов'язані між собою, що вони фактично одне, ми здогадалися.

— До чого ти хилиш, дорогенький? — спитала Сюзанна.

— Просто нагадую вам, що я довго мандрував, — відповів стрілець. — Через зміни, що сталися з часом — через його пом'якшення, яке ви всі відчули на собі, — я шукав Темну вежу більше тисячі років, іноді перестрибуючи через цілі покоління, як морський птах перелітає з гребеня однієї хвилі на іншу, лише трохи вмочивши лапи у піну. Жодного разу за весь той час я не бачив таких дверей між світами, як ті, що стояли на березі Західного моря. Уздрівши їх, я й гадки не мав, що то таке, хоч і володів певними знаннями про тодеш і дуги чаклунської веселки.

Роланд подивився на них чесним, відкритим поглядом.

— А ви говорите так, нібито в моєму світі стільки ж чарівних дверей, скільки у вашому… — Він замислився. — …літаків або автобусів. Ви помиляєтеся.

— Зараз ми перебуваємо зовсім не там, де ти був раніше, Роланде, — сказала Сюзанна й обережно торкнулася його зап'ястка, вкритого темною засмагою. — Ми більше не в твоєму світі. Ти ж сам це сказав там, у тій версії Топіки, де Блейн нарешті врізав дуба.

— Згода. Я просто хочу, щоб ви усвідомили: шукати такі двері може виявитися складнішим завданням, ніж ви собі думаєте. До того ж ви говорите навіть не про одні двері, а про двоє. Двері, що відчиняються у потрібний вам час, так, неначе це револьвер, який можна націлити.

«Я цілюся не рукою», — подумав Едді й здригнувся.

— Ти так говориш, Роланде, що я починаю сумніватися.

— То що нам робити далі? — спитав Джейк.

— У цьому я можу вам допомогти, — сказав чийсь голос за їхніми спинами.