Вовки Кальї. Темна вежа V

— Так, громада. Люди нашої Кальї. Я прийшов, бажаючи прислужитися своєму рідному селу і своїм сусідам, але в мене зараз як ніколи гаряча пора…

— Чар'ю трі, — спокійно сказав Роланд. І попри інше, приховане значення цього виразу, значення, від якого Сюзанну досі продирав поза шкірою мороз, очі Оверголсера загорілися. Тієї ж миті в неї виникла перша підозра щодо того, як розвиватимуться події того дня.

— Слава жнивам, так, сер, кажу спасибі. — Стоячи збоку, Каллаген з підкреслено-терплячим виразом вдивлявся кудись у гущавину лісу. Тіан Джефордс і його дружина обмінялися за спиною в Оверголсера збентеженими поглядами. Слайтмени тільки мовчки чекали й спостерігали. — Бачу, в цьому ви тямите.

— Місто Ґілеад оточували ферми й фрігольди, — пояснив Роланд. — Свого часу я пововтузився з сіном і кукурудзою в коморі. А, ще й з гострокоренями.

Посмішка Оверголсера, яка призначалася стрільцеві, здалася Сюзанні доволі зневажливою. «Не мели дурниць, сей. Ми ж з тобою світські люди, знаємо, що до чого», — неначе промовляла вона.

— То звідки ви, сей Роланд?

— Е, друже, та тобі до лікаря треба, слух перевірити, — сказав Едді.

Оверголсер збентежено глянув на нього.

— Даруй, що ти сказав?

Едді розвів руками, мовляв, от бачите, це й треба було довести.

— Саме це я й мав на увазі.

— Едді, спокійно, — сказав Роланд. Досі ніжний і трепетний, мов весняний легіт. — Сей Оверголсер, як ввічливі, цивілізовані люди, ми маємо познайомитися і перекинутися кількома слівцями. Чи ж не так поводяться люди цивілізовані? — Роланд зробив коротку значущу паузу, а потім завершив думку: — У розбійників усе інакше, але ж серед нас нема розбійників.

Оверголсерові губи міцно стислися, і він рішуче зиркнув на Роланда, готовий дати відсіч. Але на стрільцевому обличчі не було ні сліду виклику, тож фермер трохи заспокоївся.

— Добре, — сказав він. — Отож як було сказано, Тіан і Залія Джефордси…

Залія присіла в реверансі, притискаючи незримі спідниці до ношених вельветових штанів.

— …а це Бен Слайтмен-старший і Бенні-молодший.

Батько підніс кулака до лоба й кивнув. Син з благоговійним виразом обличчя (цей трепет викликали револьвери, здогадалася Сюзанна) вклонився, виставивши вперед праву ногу п'ятою в землю.

— Старого ви вже знаєте, представляти нема потреби, — закінчив Оверголсер відверто презирливим тоном, який його самого образив би до глибини душі, якби призначався його дорогоцінному «я». Велике цабе серед фермерів швидко звикає розмовляти так, як йому до вподоби, подумала Сюзанна. І їй стало раптом цікаво, чи довго він ще так напосідатиметься на Роланда, поки не виявиться, що напосідатися йому ніхто не дозволить. Тому що є люди, з якими так не можна. Якийсь час вони вам підіграватимуть, а потім…

— Це мої супутники, — мовив Роланд. — Джейк Чемберз та Енді Дін з Нью-Йорка. А це Сюзанна. — Він недбало махнув у її бік навіть не обертаючись. На обличчі Оверголсера миттю вигулькнув обізнаний, суто чоловічий погляд, який Сюзанна добре впізнала. Детта Волкер уміла стирати такі вирази з чоловічих писків, і навряд чи спосіб, у який вона це робила, припав би сею Оверголсеру до смаку.