Вовки Кальї. Темна вежа V

— Демократія, — сказав Роланд. Зсунувши капелюха на маківку, він стер з чола піт і зітхнув.

— Але якщо ми вшістьох дійдемо згоди… особливо сей Оверголсер… — Він замовк, збентежений виразом Джейкового обличчя. — Що? Я сказав щось не те?

Джейк похитав головою й зробив Каллагенові знак рукою, щоб той продовжував.

— Якщо ми вшістьох дійдемо згоди, діло вигорить.

На цих словах Едді заплющив очі, немовби зазнавши райської насолоди.

— Повтори ще раз, чувак.

Прохання вочевидь спантеличило Каллагена.

— Що?

— Діло вигорить. Чи ще щось із того місця й часу, звідки ти родом. — Він хвильку помовчав. — 3 нашого боку великого ка.

Поміркувавши над цим, Каллаген широко заусміхався.

— Я нажлуктився, пустився берега, зірвав банк, врізав дуба, мені перехнябило стріху, я побував у тарапатах, їздив туди, де козам роги правлять. Щось типу такого?

Роланд слухав це все здивовано і навіть трохи знуджено, зате Едді Дін променився блаженством. Сюзанна ж із Джейком відчули щось середнє між цікавістю і тихим смутком від спогадів.

— Не зупиняйся, чувак, — хрипким від хвилювання голосом сказав Едді й зробив руками спонукальний жест. Здавалося, сльози, що душать його, готові пролитися будь-якої миті. — Говори, не замовкай.

— Мабуть, іншим разом, — спокійно сказав Каллаген. — Тоді вже сядемо й побалакаємо про старі добрі місцини й про мовні звичаї. Про бейсбол, якщо він тобі до смаку. Але зараз у нас обмаль часу.

— Можливо, навіть менше, ніж ти думаєш, — втрутився Роланд. — Що тобі від нас потрібно, сей Каллаген? Говори по суті, бо я вже докладно пояснив, що ми не бурлаки, яких твої друзі часом розпитують, а потім уже вирішують, узяти на роботу до себе на ферму чи на стайню.

— Поки що я прошу лише одного: лишайтеся на місці й дочекайтеся, поки я приведу їх до вас, — відказав Каллаген. — З нами Тіан Джефордс, через якого, власне, ми тут і опинилися, та його дружина Залія. А ще Оверголсер, якого треба переконати, що ми вас потребуємо.

— Ми нікого переконувати не збираємося: ні його, ні будь-кого іншого, — заявив Роланд.

— Я розумію, розумію, — квапливо запевнив його Каллаген. — Так, ти дуже чітко дав це зрозуміти. Ще з нами прийшов Бен Слайтмен із сином Бенні. З Беном-молодшим узагалі дивна історія. Його сестра померла чотири роки тому, коли їм з Беном обом виповнилося по десять років. Тепер ніхто достеменно не знає, чи Бен-молодший тепер близнюк, чи одинак. — І раптом він різко обірвав свою розповідь. — Я наговорив зайвого. Даруйте.

Роланд підняв розкриту долоню: мовляв, усе гаразд.

— Ви змушуєте мене нервуватися, почуйте, прошу.

— Не треба нас ні про що просити, шановний, — сказала Сюзанна.

Каллаген усміхнувся.

— Це просто така приповідка. У нашій Кальї, коли когось зустрічаєш, говориш: «Як вам ведеться з голови до ніг, скажіть, прошу?» А людина відповідає: «Файно, не іржавію, казати богам спасибі-сей». Ніколи такого не чули?