Вождь червоношкірих (Збірник)
- Автор: О. Генри Уильям
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Країна мрій
- ISBN: 978-617-538-042-0
- Переводчик: Ольга Федорченко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Вождь червоношкірих (Збірник)». Краткое содержание книги:
Для дітей середнього і старшого шкільного віку.
— Яких шкап запрягли у фургон? — у голосі Мустанга Тейлора забриніла надія.
— Сірих, тих, що тягають воза, — повідомив Сем.
— Ну, тоді ми почекаємо, — відповів ковбой. — Такі коники ковтають милі не повільніше, ніж зозуля-подорожник — гадюку. Ти, Семе, можеш відкоркувати бляшанку слив-угорок, щоб не так кортіло палити.
— І для мене знайди якусь бляшаночку, — наказав Нечепура Роджерс. — Я теж почекаю.
Позбавлені тютюну скотарі зручно влаштувалися на сходах складу. А всередині Сем відкривав сокиркою жовті покришки бляшанок.
Склад — велика біла будівля, схожа на сарай, — містився кроків за п'ятдесят від жилого будинку. Перед ним розташувалися загінки для коней, дашки для зберігання вовни та стрижки овець — на ранчо Сіболо вирощували і овець, і велику рогату худобу. За складом примостилися вкриті соломою джакалі мексиканців, які мешкали на ранчо.
Будинок складався з чотирьох великих кімнат із потинькованими глинобитними стінами і дерев'яної прибудови на дві кімнати. Оточувала будівлю шестиметрова веранда. Біля будинку на березі озера росли величезні віргінські дуби і водяні планери. Озеро було довге, вузьке і глибоченне, вночі на ньому величезні щуки-трав'янки вистрибували на поверхню і пірнали вглиб, наче грайливе стадо гіпопотамів під час купання. З дерев сірими гірляндами і зеленими кулонами звисав похмурий південний мох. Ранчо Сіболо належало Півдню більше, ніж Заходу. Здавалося, старий Кайова Трусдел приніс його з собою з низин Міссісіпі, коли у п'ятдесят п'ятому році прибув до Техасу з гвинтівкою у руках.
Залишивши на Півдні родовий маєток, Трусдел привіз не менш важливу частину спадку, живучішу за камінь і цеглу, — кревну ворожнечу Трусделів і Кертисів.
Коли один із Кертисів придбав ранчо Де-Лос-Ольмос за шістнадцять миль від Сіболо, кактусовим плато і чапарелевим заростям на Південному Заході сумувати не доводилося. Трусдел звільнив їх від вовків, оцелотів, кугуарів; кілька Кертисів теж були пошановані зарубкою на прикладі його гвинтівки. На березі озера Трусдел поховав брата з кертисівською кулею в грудях. Потім індіанці кайова пішли в останній наступ на ранчо між річками Фріо та Ріо-Гранде, і Трусдел на чолі власних рейнджерів вирізав представників хороброго племені до ноги. Так він отримав своє прізвисько. Настала пора процвітання, час гладких черід і розширення володінь. А потім прийшли старість і гіркота. Старий із гривою білого, як цвіт юкки, волосся і жорстокими блакитними очима сидів у затінку на веранді, ревучи, наче вбиті ним кугуари. Не думка про старість отруювала йому життя — серце Трусдела краялося через єдиного сина Ренсома, який хотів одружитися з дівчиною з роду його кревного ворога Кертиса…
.
…Деякий час на складі було чути лише гримотіння залізних ложок і булькотіння, з яким ковбої поглинали вміст бляшанок із консервованими фруктами, а ще тупотіння коней і сумну пісеньку, яку наспівував Сем, удвадцяте за день задоволено розчісуючи жорстке темно-руде волосся перед потрісканим люстерком.
На півдні, за прочиненими дверима складу, скільки сягало око виднівся нерівний, порізаний горбами простір прерій із клаптиками світло-зелених хвилястих мескітових низин і плато, чорних від заростей колючого чапарелю. Повз мескітові дерева кривуляла дорога на ранчо, за п'ять миль зливаючись зі старим шляхом на Сан-Антоніо. Призахідне сонце стояло так низько над обрієм, що сірі тіні від найменшого горбка тягнулася на милі в осяяному променями зелено-золотому морі.
Того вечора вуха виявилися швидшими за очі.
Мексиканець здійняв догори коричневий палець, щоб припинити скреготіння ложок у бляшанках.
— Фургон перетнув Арройо-Ондо. Я чую рипіння коліс. Ондо — ду-уже кам'янисте місце.
— Вуха у тебе недарма до голови пришиті, Грегоріо, — сказав Мустанг Тейлор. — Я чую тільки спів пташок у чагарниках і шепіт вітерцю у лощині.
За десять хвилин Тейлор додав:
— Бачу пилюку від фургона. Вона підіймається над лісистим краєм он того плато.
— У тебе вірне око, сеньйоре, — посміхнувся Грегоріо.
Ген-ген за дві милі невеличка хмаринка пилу злетіла над зеленим морем мескітових дерев. За двадцять хвилин ковбої почули стукіт кінських копит, ще за п'ять із гущавини у передчутті смачного вівса вигулькнули з голосним іржанням сірі коники, тягнучи за собою фургон, ніби іграшку.
Із джакалів почулися крики: «Ель Амо! Ель Амо!»[44].
Чотири молоді мексиканці кинулися розпрягати сірих. Ковбої заверещали від задоволення.
44
Господар (ісп.).