У країні ягуарів
- Автор: Молнар Габор
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «У країні ягуарів». Краткое содержание книги:
Чимало небезпек чатували в тропічних хащах на сміливого мисливця й колекціонера. Але прагнення будь-що вивчити цей таємничий, звабливий край заохочували до подорожі. Спочатку в складі експедиції, а потім сам Г. Молнар побував у багатьох ще не досліджених районах бразільських джунглів.
У своїй книзі автор розповідає про цікаві пригоди, що трапилися з ним у джунглях, про труднощі, які йому доводилося долати, про боротьбу з тропічними хворобами, хижими звірями та зміями, яскраво описує тваринний і рослинний світ цього краю.
Мої колекції з кожним днем збагачуються, і доводиться звільняти човен від малоцінних речей, щоб на місце їх покласти колекції шкур звірів та живих змій.
Карбідний ліхтар уже згасає, коли це на щоденник раптом падає велика краплина дощу. Я переходжу під пальмове покриття. По навісу вже барабанить дощ. Шкода, що шкура величезної анаконди мокне надворі. А дощ уже ллє як з відра.
Цар джунглів та інші звірі
Простую в густому темному хаосі рослин. Здається, джунглям немає кінця-краю. Я, ніби на дні безмежного зеленого океану, вдихаю безліч різних запахів.
За плечима в мене рюкзак. У руках рушниця. Сачка цього разу не взяв, бо в мокрому лісі неможливо ловити метеликів.
Високо на деревах, десь аж у верховіттях, стрибають мокрі, як миші, мавпи. Вони дивляться на мене, мов на якесь чудо — певно, ще ніколи не бачили людини. Від подиву мавпи навіть перестають стрибати. Це чорні ревуни. Вигляд у них жалюгідний. Видно, вони змерзли, бо повітря, задушливе і насичене вологою, в тропічному розумінні прохолодне.
Обережно відхиляю гілля та ліани, але вода все одно ллється на мене струмочками. Через чверть години я змок до нитки. Тільки всередині рюкзака і в дулі рушниці сухо, а то геть усе мокре.
На сріблястих сітках павутиння виблискують краплини дощу. Крім великих зелених ящірок, що втікають від мене, не видно нікого. Кроків моїх не чути: по мокрому, напівзгнилому листі ступаю, мов по м'якому килиму. Де-не-де видніється небо, вкрите грізними дощовими хмарами, що низько пливуть над джунглями. Жодної надії на те, що сонячне проміння сьогодні проб'є ці товсті, густі хмари.
На своєму шляху потихесеньку зламую гілки для орієнтира. Заблудити тут дуже легко. Колись я вже попав у таку халепу. Спогади про те, як я заблудив у джунглях, для мене прикрі. Адже сидіти в темряві на дереві протягом тропічної ночі, прислухаючись до сотень звуків і переборюючи сон, — страшенно неприємна річ. Великі хижаки вдень ховаються, а вночі виходять на полювання. Як захиститися від них у темряві?!
Прямую по мокрому хмизу між камінням, порослим темно-зеленим мохом. Раптом між зеленню навислих ліан щось велике стрибає вперед і блискавично повертається проти мене. Причаївшись, готується до нападу. З рухів звіра впізнаю ягуара. Він стежить за мною, але ще не знає, що я помітив його. Пульс у мене прискорюється. Дуло рушниці повертається в напрямі хижака, що приготувався до стрибка кроків за вісім од мене. Між листям бачу тільки темні, довгасті обриси. Голови не видно. Я лише вгадую, де вона. Ягуар пильно стежить за мною з хащів, присівши на страшних лапах, ладен щомиті стрибнути на мене.
Розмірковувати ніколи. Я повільно ступаю крок убік і стаю за товстим стовбуром. Звідси вже краще бачу хижака. Цілюся прямо в голову. З такої відстані легко влучити і в муху. Плавно натискаю на курок. Постріл, наче грім, лунає серед тиші. В ту ж мить перезаряджаю рушницю.
Обриваючи з дерев ліани, ягуар метнувся вбік і впав на каміння, присипане опалим листям. Вдруге не треба стріляти. Звір ще здригається, підводить востаннє голову, потім безсило опускає її на землю. Старий досвідчений хижак мертвий. Це чорний ягуар.
Я дуже стомлений. Мабуть, від перенапруження нервів. Навіть не відчуваю тієї радості, яка охоплює мисливця після влучного пострілу. Не радію, можливо, тому, що все це сталося блискавично і несподівано. Тепер, пригадуючи зустріч з ягуаром, розумію, чому мене не охопила радість. Адже я почував себе в цілковитій безпеці. Я нічим не рахував, стріляючи з такої близької відстані. Бракувало однієї з основних умов мисливських радощів: подолання небезпеки.
Шкура величезного чорного ягуара надвечір вже висіла розіпнута на стовпах, що підтримують навіс Ягуар просто велетенський. Довжина його від носа до кінця хвоста — два метри двадцять п'ять сантиметрів. Обдерту тушу разом з розтрощеною головою я залишив на втоптаному опалому листі і уламках ліан.
Разом з темрявою, що оповила джунглі, знову прийшов дощ. У такі ночі рослинність оживає. Повзучі рослини за ніч виростають майже на тридцять сантиметрів, а повітря сповнюється важким гнилим запахом.
Все живе причаїлося в лісі — нападає або захищається, відчайдушно бореться за своє існування.
Сьогодні я зустрічав мало птахів. Правда, чув крик гарпії. Це найбільший вид орлів у Південній Америці. Проте самого хижака не бачив. Гарпія, певно, полювала, її особливо бояться незграбні лінивці. Тому вони, зачувши гарпію, завжди ховаються, перелякано втягнувши голови в плечі.