У країні ягуарів
- Автор: Молнар Габор
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «У країні ягуарів». Краткое содержание книги:
Чимало небезпек чатували в тропічних хащах на сміливого мисливця й колекціонера. Але прагнення будь-що вивчити цей таємничий, звабливий край заохочували до подорожі. Спочатку в складі експедиції, а потім сам Г. Молнар побував у багатьох ще не досліджених районах бразільських джунглів.
У своїй книзі автор розповідає про цікаві пригоди, що трапилися з ним у джунглях, про труднощі, які йому доводилося долати, про боротьбу з тропічними хворобами, хижими звірями та зміями, яскраво описує тваринний і рослинний світ цього краю.
І ось шкура анаконди лежить переді мною на землі, згорнута в рулон і перев'язана повитицями. Вона досить важка.
Щоб дістатися завидна до човна, треба поспішати. Забрався я досить-таки далеко від стоянки. Але не шкодую.
І джунглі, і струмок уже поринули в темряву, коли я човном підпливав до вогнища, яке ледве жевріло під навісом.
Важко дихаючи, я з шкурою на плечі виліз на берег, скинув на землю важку ношу і прив'язав човен. Потім наповнив карбідом ліхтар, залив його водою і запалив. Підкинув у багаття кілька сухих гілок. Ліхтар і вогнище освітили маленьку галявину. Перед вечерею я ще розіпнув на ящиках шкуру анаконди, бо, якби залишив її до ранку згорнутою, вона стала б слизька і навіть засмерділася.
Розіпнута на ящиках, прибита цвяхами шкура анаконди схожа на химерний лісовий килим.
Тепер можна покупатися і подумати про вечерю.
Уночі при карбідному світлі. Лінивець
На підвішені під покрівлею шкури диких звірів і полозів від карбідного ліхтаря падають химерні тіні. Вже глибока ніч, і комарів стає менше.
Над темним лісом прокотився тихий шелест. Чорна пітьма печі, схожа на темряву всесвіту, вкутує мене з усіх боків та ще й ніби накриває зверху величезним чорним капелюхом. Найсвітліше місце в суцільній темряві — щоденник, на який падає сяйво карбідного ліхтаря, і перо, котрим пишу ці рядки. А навколо глибока пітьма, що має свої особливі звуки і ритми, які людська уява перекладає на справжню музику… В небі жодної зорі. Навіть світлячків на гілках не видно.
Тепла темна ніч полонить мої думки, володіє всіма помислами. В моєму уявленні оживають чарівні мотиви Араня[8] і я ніби чую звуки сопілки. Це туга за батьківщиною, за рідними місцями. Туга — довжелезна нитка, один кінець якої завжди залишається на батьківщині. Як далеко б доля не закинула людину, ця нитка тягнеться за нею скрізь.
Навколо мене живуть величезні полози, анаконди, отруйні змії, тисячі лісових і водяних тварин причаїлися в темряві, а мої думки ширяють далеко-далеко на батьківщині. Як приємно думати про рідний край!
Однак пора повертатися від ілюзій до дійсності.
Щодня зустрічаю безліч лісових і водяних тварин. Серед усієї розмаїтості цього тваринного світу вирізняється своєю будовою і поведінкою мавпа лінивець.
Якщо, наприклад, отруйна змія — втілення небезпеки для життя кожної істоти, то лінивець — уособлення байдужості, тупості і лінощів. Коли дивишся на цю незграбну тварину, здається, що природа зліпила її без будь-якої системи. Найповільніші кадри кінофільму здаються блискавичними в порівнянні з рухами лінивця. Можливо, це якась органічна втома, що настала в цього виду мавп протягом мільйонів років. Навряд чи можна пояснити неприродно повільні рухи лінивця якимись іншими біологічними явищами.
Лінивець живе на деревах, живиться листям і бруньками. За допомогою трьох пазурів на кінцівках пересувається горілиць, чіпляючись за гілки і ліани. Важить лінивець 10–12 кілограмів. Шерсть шорстка, груба, сіра. Єдина прикраса лінивця — золотаво-жовта серцевидна пляма на грудях. Хвіст у лінивця маленький, як у зайця. Трьома сильними пазурами він захищається від ворогів. Приплюснута морда мавпи створює враження неймовірної глупоти. Лінивців дуже мало, бо вони легко стають здобиччю хижаків. Дивно, що ці тварини й досі збереглися.
Я дуже мало приємного сказав про лінивців, але, сподіваюсь, моя мавпа, яку я тримаю в полоні, не образиться на мене. Мій лінивець, прив'язаний на мотузці, висить горілиць на гілці дерева. Мабуть, доведеться його відпустити на волю, бо вже кілька днів він нічого не їсть. Відрізую мотузку. Лінивець дурнувато вирячився на мене, до нього ніяк не доходить, що він вільний. Мавпа потягається, потім поволі простягає одну ногу в напрямі лісу. Це вона так утікає. Доки переступить всіма чотирма кінцівками, настане ранок. Зате лінивець чудовий плавець. У воді він пересувається набагато швидше, ніж по деревах.
Пізніше я випустив і полоненого тату, бо він теж не хотів їсти нічого, крім фариньї, яка потрібна мені самому. Ловити комах спеціально для звірка було б недозволеною тратою часу. Тату блискавично зникає в гущавині.
8
Угорський письменник-класик.