У країні ягуарів
- Автор: Молнар Габор
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «У країні ягуарів». Краткое содержание книги:
Чимало небезпек чатували в тропічних хащах на сміливого мисливця й колекціонера. Але прагнення будь-що вивчити цей таємничий, звабливий край заохочували до подорожі. Спочатку в складі експедиції, а потім сам Г. Молнар побував у багатьох ще не досліджених районах бразільських джунглів.
У своїй книзі автор розповідає про цікаві пригоди, що трапилися з ним у джунглях, про труднощі, які йому доводилося долати, про боротьбу з тропічними хворобами, хижими звірями та зміями, яскраво описує тваринний і рослинний світ цього краю.
Бразільські джунглі не дуже багаті на ссавців. Мало тут великих травоїдних, а гризунів ще менше. Найбільше плазунів. Та володарем, «царем» джунглів все-таки вважається ягуар. Нема дужчого за нього звіра, і, коли вночі з гущавини чую його голос, мимохіть присуваю ближче до себе рушницю.
Є два види ягуарів — чорний і плямистий. Однак зоологи вважають, що це один вид з різним забарвленням. Підшерсток чорного ягуара коричневий, густо вкритий дрібними нерівними чорними плямами. Через темно-коричневий підшерсток цей вид ягуара називають чорним. Підшерсток плямистого ягуара — яскраво-жовтий, вкритий такими ж чорними плямами, як і в чорного ягуара. Чорного ягуара кабоклу бояться більше, хоч плямистий теж несумирної вдачі.
І чорний і плямистий ягуари — хижі дикі звірі, яких неможливо приборкати.
Крім ягуарів, у бразільських джунглях зустрічаються менш небезпечні для людини пума, барс і тигровий кіт.
Можливо те, що мене цікавить в джунглях, в іншого не викликало б ніякого інтересу. Навряд чи приємно тримати за шию отруйну змію, сичить і обвиває руку. Від ягуарів, які причаїлися в гущавині, не застраховує життя людини жодна страхова компанія. Кліщі, кровожерливі комарі, пекучі білі пухлини, подряпини — все це теж не дуже приємні сюрпризи для людини.
Дим низько стелиться по землі і клубочиться під навісом. Я стаю недосяжним для комарів. Лагоджу риболовні снасті, гарпуни та інші спорядження. Монотонне дріботіння густого дощу навіває сон і в той же час викликає якусь нервозність. Хіба приємно лежати в мокрому гамаку, дихати насиченим вологою, душним повітрям?
Новий день — нові завдання, нові турботи.
Монотонний шум дощу манить мене в гущавину, а затишок під навісом не пускає. Поснідавши рибними консервами і двома жменями фариньї, все-таки вирушаю в мокрий ліс. Беру із собою дробовик, бо в таку погоду можна полювати тільки із засади. Під час дощу полювання здебільшого успішне.
Хвилини за дві стаю мокрий, ніби викупався в струмку. Зелене склепіння пралісу досягає висоти близько двадцяти метрів. Шумить, гуде в цьому склепінні дощ. На землю він спадає у вигляді великих краплин і цілих струмочків. Де й поділися мавпи та птахи. Не видно навіть зелених ящірок. Вони теж заховалися. В літню пору року, коли ліс сухий, ящірки, утікаючи, зчиняють такий шум, ніби біжить якась велика звірина. Тепер їх не чути.
Каучуконосі дерева стоять у гущавині в незайманій красі. Їх ще не торкалася людська рука. Які ж вони несхожі на своїх побратимів з цивілізованих плантацій! Мені довелося бачити «зелених корів» джунглів, з яких уже добували білий сік для каучука. Вони жалюгідні в порівнянні з цими жителями джунглів.
Дерева переплетені густою сіткою ліан, орхідей, витких рослин і павутинням. Скрізь хаос. Лежать вивернуті з корінням стовбури і напівзогнилі колоди, вже порослі мохом.
На моїх колінах, руках і плечах червоніють глибокі подряпини. Надівати довгі штани, сорочку, шкіряні черевики — тут зайва розкіш. Адже надворі сорокаградусна спека і тропічна злива. Краще вже ходити в подряпинах, ніж паритися в одязі, коли мокрі від солоного поту сорочка і штани прилипають до тіла. Та й одяг у лісі рветься дуже швидко. З речей, які я привіз сюди з Угорщини, вже давно нічого немає. Я обірвався в бразильських джунглях за півроку.
Проте босий ніколи не ходжу по лісу, бережу ноги від укусу отруйних змій. Роззуваюся лише на стоянці або на піщаному березі річки. Те, що досі отруйна змія не кинулась на мене, можу завдячити тільки обережності. Збираючи комах, пильно приглядаюся до кожної гілки. Якщо змія лежить серед хмизу або висить, обвивши ліану чи гілку, я завжди вчасно помічаю її. Ця обережність і настороженість виробилися внаслідок тривалого збирання комах для колекцій.
На широкому мокрому лопуху я помічаю три мімікрії. Колір їх зливається з кольором лопуха, тільки жилки на спині іншого забарвлення. Комахи, звичайно, попали до банки з ціанистим калієм. Дуже цікаво, як мімікрії пристосовуються до кольору рослин. Рідко буває, щоб вони сиділи на рослині, яка відрізняється од них кольором. Шия в мімікрій довгаста. Взагалі вони схожі на згорнутий у трубочку листок.
Раптом у гущавині за густою завісою ліан метнулося в різні боки стадо пекарі. Стріляю. Тупотіння пекарі віддаляється. На опалому листі в передсмертних конвульсіях б'ється один кабан. Дріб влучила йому в передню лопатку і розірвала легені. З пащі пекарі булькає кров'яна піна, забризкуючи все навколо. Азарт мисливця охоплює мене настільки, що я навіть не помічаю дощу. Адже тепер у мене є м'ясо на вечерю і на сніданок! Решту доведеться викинути. Шкура пекарі варта патрона. Дві шкури пекарі коштують стільки ж, скільки шкура ягуара.