Кваліфікація повторності злочинів

— умисел винного охоплює заподіяння шкоди в певному розмірі (завдати шкоду потерпілому, викрасти майно тієї чи іншої вартості). Звідси випливає, що продовжуваний злочин може бути вчинено лише з прямим умислом[263].

Т. Є. Караєв вважає, що немає достатніх причин виключати продовжуваний злочин із числа необережних суспільно небезпечних діянь. Необережний продовжуваний злочин складається із тотожних діянь, що охоплюються однією формою вини — необережністю і спричиняють шкоду чи створюють загрозу спричинення шкоди. У формі продовжуваного злочину може проявлятися, наприклад, забруднення моря і атмосферного повітря тощо[264].

Натомість на думку А. П. Козлова, у випадку забруднення навколишнього середовища продовжуваний злочин відсутній. Тут є повторність злочинів у вигляді систематичності, оскільки значний вихід газу чи отруєних відходів, що забруднюють навколишнє середовище, є самостійним злочином. Забруднення має правове значення лише після того, як воно виходить за межі санітарних норм. При цьому вже найменший вихід за межі певних норм є правопорушенням. Злочином є не будь-яке забруднення, а лише істотне порушення вказаних норм. Яке істотне забруднення навколишнього середовища слід визнати єдиним результатом: мінімальне чи максимальне? Відповідь може бути одна: будь-яке забруднення певною мірою є закінченим злочином в конкретних випадках, що свідчить про відсутність єдиного результату. Крім того, із досягненням злочинного результату продовжуваний злочин припиняється. Забруднення навколишнього середовища не припиняється ні за мінімального, ні за максимального забруднення (наприклад, знищення біологічного життя в якомусь озері). Забруднення триватиме доти, поки не знищено буде джерело забруднення. І це також свідчить, на думку А. П. Козлова, про неможливість продовжуваного злочину.

Особливості продовжуваного злочину, на переконання А. П. Козлова, полягають в тому:

— він є одиничним злочином із загальним результатом;

— продовжуваний злочин складається із низки окремих частин, як правило, із самостійним діянням і самостійним результатом кожна;

— кожна його частина є мінізлочином;

— від початку вчинення продовжуваного злочину умисел винного направлений на загальний результат;

— від початку вчинення продовжуваного злочину винний розуміє, що для досягнення загального результату йому потрібно вчинити декілька окремих мінізлочинів;

— крім умислу на загальний результат, у винного виникають окремі умисли на вчинення кожної частини продовжуваного злочину;

— умисел на загальний результат називається єдиним, оскільки він об’єднує в ціле всі умисли окремих частин;

— загальний результат є метою поведінки особи від початку вчинення продовжуваного злочину;