Кваліфікація повторності злочинів
- Автор: Устрицька Наталія Ігорівна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Львівський державний університет внутрішніх справ
- ISBN: 978-617-511-136-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Кваліфікація повторності злочинів». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів і курсантів юридичних факультетів і закладів освіти юридичного профілю, а також практичних працівників правоохоронних органів.
А. П. Козлов пропонує взагалі вилучити із закону кваліфікуючі ознаки. Вчений вважає, що достатньо встановити в Загальній частині перелік обтяжуючих і пом’якшуючих обставин (вони фактично є, треба уточнити їх суть і коло), оцінити в певних величинах значення кожної обставини. Як наслідок, отримаємо компактну Особливу частину без кваліфікуючих ознак і два основні правила: 1) кожна із вказаних в законі обставин поширюється на всі злочини, але з урахуванням їх особливостей; 2) оцінка обставин незмінна щодо всіх злочинів і в рівному ступені зменшує чи збільшує санкцію за їх наявності[234].
Деякі вчені вказують, що характер та ступінь суспільної небезпеки злочину, а також особа винного та обставини справи, пом’якшуючі та обтяжуючі обставини є все таки основою для диференціації кримінальної відповідальності[235]. Л. Л. Кругліков і А. В. Василевський також вважають, що ці обставини є інститутом диференціації, а всі диференціюючи інститути враховуються та використовуються при індивідуалізації відповідальності, однак, при цьому залишаються диференціюючими[236].
Проте, як справедливо зазначає Ю. Б. Мельникова, диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності — явища та поняття не ідентичні[237]. Диференціація та індивідуалізація кримінальної відповідальності тісно між собою пов’язані і утворюють «дві сторони» кримінальної відповідальності. Вони логічно йдуть одна за одною, однак мають різну правову природу[238].
Очевидно, ототожнення науковцями підстав диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності зумовлено нечітким розподілом самих процесів диференціації та індивідуалізації. На нашу думку, такі твердження суперечать установленому судженню про відмінність сфер диференціації та індивідуалізації відповідальності. Ці сфери мають відмінність перш за все у суб'єктах застосування. Так, суб’єктом диференціації кримінальної відповідальності визнається законодавець, а суб’єктом індивідуалізації є правозастосовний орган, тобто суд. Тому, більш обґрунтованою, є позиція тих вчених, які вказують, що пом’якшуючі та обтяжуючі обставини є засобом, формою індивідуалізації покарання, а якщо ці обставини передбачені у статтях Особливої частини КК, то вони є засобами диференціації кримінальної відповідальності.
Схематично підсумовуємо викладене:
2.3. Відмінність повторності злочинів від суміжних понять
З’ясувати відмінність повторності злочинів від суміжних понять потрібно з таких міркувань. Розмежування явищ є, по-перше, інструментом пізнання їхньої природи. Це гносеологічний аспект проблеми. По-друге, аналіз співвідношення повторності злочинів та інших правових явищ дає змогу особі, яка застосовує закон, розпізнати проблемну ситуацію, що їй трапилася, та підготуватися до її вирішення. Це практичний аспект проблеми. По-третє, саме з позиції чіткого визначення співвідношення повторності злочинів з іншими кримінально-правовими поняттями можна зняти різноманітні неузгодженості та просунутися у виробленні загальних, більш повних поглядів на те чи інше явище. Це теоретичний аспект проблеми.
Традиційно в межах розгляду повторності злочинів зачіпаються питання її співвідношення з одиничним злочином, зокрема продовжуваним, із співвідношенням із сукупністю і рецидивом злочинів.
2.3.1. Повторність злочинів і продовжуваний злочин
Увага до продовжуваного злочину в наш час зумовлена потребою в чітких критеріях розмежування повторності злочинів і такого одиничного злочину, який складається з низки тотожних протиправних дій, бо в цьому випадку неправильне рішення призводить до невірної кваліфікації злочину і до визначення покарання, неадекватного небезпеці дій, вчинених винною особою. При продовжуваному злочині виключається повторність і діяння особи кваліфікується як одиничний злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК України. При повторності злочинів, тієї ж крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185 КК України, що тягне за собою більш суворе покарання.
Вивчати проблему продовжуваних злочинів почали німецькі криміналісти XIX ст., які у своїх роботах звернули увагу на випадки, коли вчинено декілька злочинних дій, що в сукупності складають один злочинний намір. Сама ж ідея продовжуваного злочину в кримінальному праві виникла у зв’язку з потребою
234
Козлов А. П. Понятия преступления / А. П. Козлов. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. — С. 814–815.
235
Мельникова Ю. Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания / Ю. Б. Мельникова. — Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1989. — С. 38.
236
Кругликов Л. Л. Дифференциация ответственности в уголовном праве / Л. Л. Кругликов, А. В. Василевский. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — С. 141.
237
Мельникова Ю. Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания / Ю. Б. Мельникова. — Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, 1989. — С. 17–18.
238
Кругликов Л. Л. Дифференциация ответственности в уголовном праве / Л. Л. Кругликов, А. В. Василевский. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. — С. 17.