Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
— Ах ти ж… бл-л-л-ля-а-а-а!
Ситуація вимагала рішучих дій, але Глодові в жодному разі не хотілося залишати цінну здобич лежати просто так, навіть враховуючи те, що вона стікає крівцею. Спритно защіпнувши браслета на правій кисті Баглая, Макс спритно завернув руку за спину, зовсім не відчуваючи опору, зчепив з лівою, клацнув замком.
Так.
— Лежи поки, — кинув він, хоча навряд чи полонений тепер спробував би втекти. Хутко, хоча й досить незграбно спустившись униз, Глод як був, з пістолетом у руці, забіг до хати, на ходу відкинувши набік свою куртку, що валялася на підлозі.
Мати з донькою дивилися на нього, наче на привида. У дзеркалі Глод побачив розхристаного чоловіка у брудному светрі, запилених штанях, з виряченими очима й закривавленими руками.
— «Швидку»! Бігом «швидку» сюди!
— Ти що з ним зробив, падлюка! — Люда кинулася на Макса, точно наміряючись учепитися в горло, та наштовхнулася на ствол і лише прошипіла в безсилій люті: — Ти його вбив, сука, підор, ментяра, козлина, сам здохнеш, сам!!!
— Сам, сам. Але твій друг швидше здохне, — пояснювати, що саме сталося на горищі, Глод не мав ані часу, ні бажання, бо Людці, за великим рахунком, усе одно, від чого спливає кров'ю її коханий. — Біжи, де тут телефон, дзвони «нуль три»! Про «нуль два» не забудь, тепер уже все одно.
Люда озирнулася на матір, та мовчки кивнула, тоді донька просто так, у светрі та лосинах, лише застромивши ноги в боти, вибігла на вулицю. Не випускаючи пістолета з правиці, Глод провів рукою по змокрілому чолу, подивився на зброю, усміхнувся, засунув її в кобуру.
— Самі винні, — він немов виправдовувався перед хазяйкою. — Далеко телефон?
— Через три хати. В сусідів.
— Нічого, доживе. Не смертельно. Бинти є? Його, — Максим кивнув на стелю, — треба якось перев'язати. Бо до вашої задниці цивілізації «швидка» аж так швидко не доїде. Стече кров'якою — на вашій совісті буде.
17
У палаті тюремного шпиталю цей блідий хлопець лежав сам.
На сивого незнайомця в окулярах із золотою оправою він дивився злими розумними очима. Власне, лише очі видавали в цьому худорлявому хлопчині людину, котра здатна вбити іншу людину і не надто перейматися цим. Поки що нічого більше в погляді сивочолий не прочитав. Та й зовнішність оманлива — на свої неповні двадцять п'ять хлопець не виглядав. Принаймні років на двадцять, не більше.
— Доброго дня, Богдане.
— Кому як.
— Не зрозумів?
— Стосовно добрості чи доброти цього дня. Я в лікарні, слабий, і видужувати не сильно хочу, бо з ліжка, де хоча б білизну міняють, переведуть на нари.
— Звісно, тут вигідніше, аніж у камері, — гість підсунув стільця до ліжка, присів. Невеличкий шкіряний кейс поставив біля себе, потер руки: — Це в мене така звичка перед розмовою. Звати мене Едуард Васильович, прізвище моє — Гужва. Я ваш адвокат, буду вас захищати.
— А хіба мене можна захистити? Я свідомий того, що розкрутять за повною програмою. На що ви сподіваєтеся? І потім — у мене грошей немає на адвокатів у золотих окулярах і костюмах не з магазину, а від кравця. Такий костюмчик без вартості тканини баксів на сто потягне. І то — це лише мої прикидки.
Гужва готувався до зустрічі з Богданом Баглаєм серйозно. Він знав, з ким саме матиме справу, бо спеціально для нього найняті люди зібрали максимум можливої інформації. І все ж таки не вірив, коли його переконували — мова у цього юного бандита, вихідця зі звичайнісінької багатодітної та малозабезпеченої пролетарської родини, на диво грамотна й правильна, та й сам він зовсім не схожий на бандитського ватажка, котрий признався в умисному вбивстві на загал семи осіб, серед яких — дві жінки, одна з них — його ровесниця, а інша годилася в бабусі.
— Цікаво. Як це ви визначили?
— Не вгадав?
— Чому, все правильно. Просто не можу зрозуміти, як вам вдалося.
— Ви багато чого не можете зрозуміти. Не ви персонально, просто люди як такі.
— У вас претензії до всього людства, чи існують статеві та вікові рамки?
— Ви про що?
— Скажімо, ви презирливо ставитеся не до всього населення земної кулі, а лише до дорослого. Починаючи від вісімнадцяти і закінчуючи шістдесятьма роками. Або — до всього дорослого чоловічого населення і до жінок бальзаківського віку. Розумієте, я ваш адвокат, мушу знати, на чому вибудовувати лінію захисту, найбільш вигідну для вас, і максимально пом’якшити вирок.
— Ви що, справді вважаєте, що мені можуть не дати довічне?