Вибрані твори. Том I
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96881-5-6
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том I». Краткое содержание книги:
Панi Ворен. Отже, цю справу розв’язано. Коли вже вони прийдуть, щоб можна було сiсти за вечерю! Вони не мають нiякого права гуляти так пiзно.
Крофтс (уїдливо). А вам яке з цього лихо?
Панi Ворен. Чи лихо, чи нi, а це менi не до вподоби.
Френк. Краще вже не чекайте на них, панi Ворен. Пред забариться так довго, як тiльки зможе. Вiн iще нiколи не знав, що то значить блукати лiтньої ночi по полю з моєю Вiвi.
Крофтс (пiдводиться, стурбований). Овва!
о. Семюел (вмить забуває свою священицьку пиху, говорить щиро й з притиском). Френку, раз i назавжди, про це не може бути мови. Панi Ворен тобi скаже, щоб ти викинув це з головки.
Крофтс. Авжеж.
Френк (з чарiвною лагiднiстю). Хiба, панi Ворен?
Панi Ворен (задумана). Як вам сказати, Семе. Коли дiвчинi притьмом треба замiж, що з нею зробиш?
о. Семюел (приголомшений). Але з ним! Щоб ваша дочка побралася з моїм сином! Подумайте тiльки; цього ж не може бути!
Крофтс. Авжеж не може бути. Не вдавайте дурну, Кiттi.
Панi Ворен (уражена). Чом же нi? Хiба моя дочка не рiвня вашому синовi?
о. Семюел. Але ж, мила моя панi Ворен, ви знаєте причину...
Панi Ворен (з викликом). Не знаю нiяких причин. Якщо ви знаєте причину, то скажiть її чи парубковi, чи дiвчинi, чи вашим парафiянам, чи кому хочете.
о. Семюел (безпорадно). Вам дуже добре вiдомо, що я не можу нiкому сказати причини. Але мiй хлопець менi повiрить, коли я скажу йому, що причина є.
Френк. Щира правда, тату, вiн повiрить. Але хiба хоч раз на поведiнку вашого хлопця впливали вашi причини?
Крофтс. Вам не можна одружитися з нею, та й по всьому. (Пiдводиться на рiвнi ноги й стає спиною до печi, завзятий i похмурий).
Панi Ворен (до нього, гостро). Скажiть, будь ласка, яке вам до цього дiло?
Френк (надзвичайно приємним голосом). З вашого дозволу, я хотiв узяти на себе смiливiсть поставити вам те саме питання.
Крофтс (до панi Ворен). Гадаю, що ви не схочете одружити вашу дочку з юнаком, молодшим за неї, що не має жодної професiї й нi копiйчини в гаманi, щоб її годувати. Спитайте Сема, коли менi не вiрите. (До отця Семюела). Скiльки ви йому дасте грошей?
о. Семюел. Нi копiйки. Вiн уже дiстав свою частку спадщини й витратив її ще в липнi. (Обличчя панi Ворен витягується).
Крофтс (пильно дивлячись на неї). Бачите! Я ж вам казав. (І знов сiдає на канапу й простягає ноги; певний того, що справу розв’язано остаточно).
Френк (жалiсно). Це все такi мiщанськi мiркування. Хiба панна Ворен одружиться за грошi? Якщо ми кохаємо одне одного...
Панi Ворен. Дякую. Ваше кохання дешево коштує, мiй хлопчику. Коли у вас нема грошей, щоб утримувати дружину, все скiнчено: Вiвi не буде ваша.
Френк (дуже розвеселившися). А ви що скажете, панотче, га?
о. Семюел. Погоджуюсь iз панi Ворен.
Френк. А старий дiдусь Крофтс уже висловив свою думку.
Крофтс (повернувшись до нього, розлючений). Глядiть менi: я не дозволю ваших нахабних вихваток!
Френк (ущипливо). Дуже шкода, що це вас так ображає, Крофтсе, тiльки допiру ви дозволили собi розмовляти зi мною по-батькiвському. Годi з мене й одного батька, дякую вам.
Крофтс (зневажливо). Ну вас! (Знов вiдвертається).
Френк (пiдводиться). Панi Ворен, я не можу вiддати мою Вiвi, навiть щоб догодити вам.
Панi Ворен (напiвголосно). Негiдник!
Френк (провадить далi). Не маю сумнiву, що ви маєте для неї якiсь iншi плани; тому я, не гаючи часу, вiддам мою долю в її руки. (Всi видивляються на нього, а вiн починає з патосом декламувати).
Поки вiн промовляє, дверi котеджу вiдчиняються; увiходять Вiвi та Пред. Вiн уриває. Пред кладе капелюха на мисник. Настає раптова змiна в поводженнi всього товариства. Крофтс знiмає ноги з канапи й посувається, щоб дати мiсце перед коминком Предовi. Панi Ворен ховає свою нiяковiсть пiд виглядом дбайливої матерi.
Панi Ворен. Де ти була, Вiвi?
Вiвi (знiмає капелюха й недбало кидає на стiл). На пагорку.
Панi Ворен. Як ти могла так пiти, нiчого менi не сказавши? Я просто не знала, що з тобою сталося, а тут ще й нiч настала.
Вiвi (пiдходить до дверей, що ведуть до флiгеля, й вiдчиняє їх; не зважає на материнi слова). Як там з вечерею? Боюся, що нам усiм буде тут тiсненько.
Панi Ворен. Ти чула, що я сказала, Вiвi?
Вiвi (спокiйно). Чула, мамо. (Знов обмiрковуючи питання про вечерю). Скiльки нас? (Рахує). Один, два, три, чотири, п’ять, шiсть. Ну, двом доведеться зачекати, поки всi iншi не скiнчать: у панi Елiсон є тарiлки та ножi тiльки для чотирьох.
Пред. Ну, на мене ви не вважайте, я...
Вiвi. Ви багато попоходили й тепер голоднi, пане Преде; ви повечеряєте зараз. Я можу почекати. Треба, щоб iще хтось чекав зi мною. Френку, ви голоднi?
Френк. Та нiчого подiбного: я ситий, як нiколи.
Панi Ворен. Ви теж ситi, Джордже. Ви можете почекати.
Крофтс. Чорт його бери, я не мав нi риски в ротi пiсля чаю. Може, краще вже Сем?
Френк. І вам не соромно морити голодом мого бiдного батька?
о. Семюел (уїдливо). Дозвольте менi говорити за себе, сер. Я охоче згоджуюсь почекати.
Вiвi (рiшуче). Це ж зовсiм не потрiбно. Досить тiльки двох. (Вiдчиняє дверi до внутрiшнього покою). Ведiть мою маму, пане Гарднере. (о. Семюел бере панi Ворен пiд руку; вони виходять до їдальнi. Пред та Крофтс iдуть за ними. Всi, окрiм Преда, явно незадоволенi з того, що так сталося, але не знають, як цьому противитися. Вiвi стоїть при дверях i наглядає). Проберiться якось у той куток, пане Преде. Еге, таки тiсненько. Тiльки не забруднiть сурдута, бо стiни побiленi. От так. Ну, тепер усiм добре?
Пред (з їдальнi). Дуже добре, дякую.
Панi Ворен. Лиши дверi вiдчиненi, любко. (Френк, зиркнувши на Вiвi, прокрадається до надвiрнiх дверей i стиха вiдчиняє їх). О, Боже мiй, який тут протяг! Краще зачини, моя люба. (Вiвi швидко зачиняє. Френк безгучно причиняє дверi котеджу).
Френк (у захватi). Ага, таки позбулися їх! Ну, Вiвiанчику, як вам до вподоби панотець?
Вiвi (стурбована й серйозна). Я ледве перекинулася з ним словом. Вiн не справляє враження дуже здiбної людини.