Вибрані твори. Том I

Пред. Вам, здається, Кiттi, що я на вас образився. Нi, не думайте цього. Але ж ви знаєте, що я частенько помiчаю те, чого ви не бачите; i хоч ви нiколи не слухаєте моїх порад, а iнодi потiм самi визнаєте, що слiд би було послухати.

Панi Ворен. То що ж ви тепер помiтили?

Пред. Лиш те, що Вiвi — доросла жiнка. Прошу вас, Кiттi, поважайте її.

Панi Ворен (щиро дивуючись). Щоб я поважала мою власну дочку! Іще чого!

Вiвi (з’являється на дверях котеджу й кличе матiр). Коли хочете, мамо, то пройдiть до моєї кiмнати й переодягнiться перед чаєм.

Панi Ворен. Добре, любко. (Дружньо всмiхається Предовi й поплескує його долонею по щоцi; потiм iде на ґанок i ввiходить у котедж слiдом за Вiвi).

Крофтс (нишком). Послухайте, Преде.

Пред. Слухаю.

Крофтс. Я вас хочу спитати дещо — мiж нами.

Пред. Гаразд. (Бере стiльця панi Ворен i сiдає близенько до Крофтса).

Крофтс. Це добре, бо вони нас могли б почути з вiкна. Скажiть менi, вам Кiттi не казала, хто батько дiвчини?

Пред. Нi, нiколи.

Крофтс. І ви не догадуєтеся, хто то може бути?

Пред. Нi.

Крофтс (недовiрливо). Я знаю, певна рiч, що коли б вона сама сказала, то ви вважали б за свiй обов’язок мовчати. Але ж нам буде дуже нiяково, зустрiчаючись з дiвчиною щодня, не мати щодо цього певности. Ми гаразд не знаємо, з яким почуттям до неї ставитися.

Пред. Яка рiзниця? Ми до неї повиннi ставитися так, як вона цього сама варта, а хто її батько — байдуже.

Крофтс. (пiдозрiливо). То ви знаєте, хто її батько?

Пред (починає сердитись). Я допiру сказав, що нi. Адже ви чули?

Крофтс. Слухайте, Преде. Будьте ласкавi, зробiть менi цю послугу. Якщо ви справдi знаєте (Пред робить рух протесту), то хоч заспокойте мене з цього приводу. Рiч утiм, що я почуваю до неї наче нiжнiсть. Не лякайтеся, це зовсiм невинне почуття. Саме це мене й дивує. Хто знає, може сам я їй батько.

Пред. Ви! Не може бути! Ви верзете дурницi!

Крофтс (хоче його спiймати на словi). Ви напевно знаєте, що то не я?

Пред. Кажу вам, я знаю стiльки, скiльки й ви самi. Але ж повiрте, Крофтсе... нi, про це не може бути й мови. Вона на вас нi трошки не схожа.

Крофтс. Та вона, здається, й на матiр не схожа. А може, батько — то ви, га?

Пред (кидає на Крофтса обурений погляд, але стримує себе й вiдказує лагiдно та поважно). Ось що я вам скажу, мiй друже. Я не мав i не маю нiчого спiльного з цiєю стороною життя панi Ворен. Вона менi про це нiколи не казала; певна рiч, я теж їй не казав нiчого. Ваша власна чулiсть вам скаже, що гарна жiнка потребує таких друзiв, що не стоять з нею... в таких вiдносинах. Чари її власної краси стали б для неї мукою, якби часами вона не могла тiкати вiд них. Мабуть, ви для Кiттi ближча людина, нiж я, то ви самi могли б її поспитати.

Крофтс (нетерпляче пiдводиться). Таки питав, не раз i не двiчi. Але вона так хоче зберегти дитину для себе й нi з ким нею не дiлитись, що якби можна було, вона б загалом ладна була заперечувати батькове iснування. Нi, з неї нiчого не витягнеш, принаймнi нiчого певного. Це мене страшенно непокоїть, Преде.

Пред (теж пiдводиться). Хай би там як, а ваш вiк такий, що ви могли б їй бути за батька; коли хочете, то ми з вами вдвох складемо умову, що кожен з нас матиме панну Вiвi за рiдну дитину й що наша повиннiсть — її доглядати, їй допомагати. І це варто зробити, бо її справжнiй батько, хто б вiн не був, був певно якийсь гультiпака. Що, згода?

Крофтс (уражено). Коли на те йде, я не старiший за вас.

Пред. Ви, мiй голубе, старий на свiт народилися. А я як народивсь малим хлопчиком, то з того часу нiколи ще не почував себе дорослою людиною.

Панi Ворен (кличе їх з котеджу). Преддi! Джордже! Ходiть пити ча-а-ай!

Крофтс (хапливо). Вона нас кличе. (Бiжить у котедж. Пред зловiсно похитує головою й повагом iде за ним, аж раптом зупиняється, зачувши гукання якогось юнака, що з’явився на луцi й прямує просто до ворiт. Це — приємний, вродливий, по-модному вбраний молодий гульвiса, рокiв iз 20 з лишком, з чарiвним голосом i милим зухвальством у манерах. В руках у нього легенька мисливська рушниця).

Молодик. Гей! Преде!