Вибрані твори. Том I
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96881-5-6
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том I». Краткое содержание книги:
Пред. Та це ж Френк Ґарднер! (Френк увiходить, обидва щиро вiтаються). Яким побитом ви сюди дiстались?
Френк. Я тут у батька.
Пред. Здається, вiн священик?
Френк. Це його парафiя. Я приїхав жити до батькiв заради економiї. В липнi дiйшло аж до кризи, й панотець мусив сплатити мої борги. Через це в нього тепер грошей катма, й у мене теж. Ну, а ви тут чого? Ви тут маєте знайомих?
Пред. Еге. Я приїхав до панни Ворен.
Френк (у захватi). Що? Ви знаєте Вiвi? Правда, прекрасна дiвчина? Я її вчу стрiльби. Бачите? (показує рушницю). Я дуже радий, що вона вас знає. Таких людей, як ви, їй саме й слiд знати. (Посмiхається й додає своїм чарiвним спiвучим голосом). Це дуже, дуже мило, що ви приїхали до нас, Преде! Правда, мило?
Пред. Я давнiй друг її матерi. Панi Ворен привезла мене сюди й познайомила з дочкою.
Френк. Мати? То вона тут? Пред. У котеджi, п’є чай.
Панi Ворен (кличе з хати). Преддi! Пирiжок до чаю прохолоне!
Пред (гукає). Іду, панi Ворен. Зараз. Я тут надибав приятеля.
Панi Ворен. Кого?
Пред (голоснiше). Приятеля.
Панi Ворен. То ведiть його сюди.
Пред. Слухаю. (До Френка). Приймаєте запросини?
Френк (недовiрливо, але дуже весело питає). Це Вiвiна мати?
Пред. Так.
Френк. Боги мої! Оце так штука! Як ви гадаєте, я їй сподобаюсь?
Пред. Не маю сумнiву, що ви матимете успiх, як завсiди. Ходiмо, побачимо. (Рушає до котеджу).
Френк. Стривайте трохи. (Серйозно). Дозвольте на вас покластися.
Пред. Пробi, не треба. Знов якась дурна вигадка, як з тiєю кельнеркою в Редгiлi.
Френк. Нi, справа значно серйознiша. Ви кажете, що сьогоднi вперше побачили Вiвi?
Пред. Уперше.
Френк (спiвучим голосом). То ви не маєте уявлення, що то за дiвчина! Який характер! Яка чула! А що вже розумна! Повiрте, Преде, така розумна, що диво, та й годi! І таке нiжне, щире серденько!
Крофтс (виставивши голову з вiкна). Преде, що там таке? Ідiть хутчiй. (Зникає).
Френк. От здорово. З такою пикою його б на собачу виставку, вiн там дiстав би приз. Хто це такий?
Пред. Сер Джордж Крофтс, давнiй друг панi Ворен. Ходiмо, чи що?
Ідуть на ґанок; раптом їх зупиняє чийсь поклик з-за ворiт. Обернувшись, вони бачать немолодого священика, що зазирає крiзь тин.
Священик (кличе). Френку!
Френк. Агов! (Каже Предовi). Це панотець. (Священниковi). 3араз, зараз, панотче. (Предовi). Ідiть, Преде, пити чай. Я зараз надiйду.
Пред. Гаразд. (Уклоняється священиковi; той стримано вiдповiдає. Пред iде в котедж. Священик залишається нерухомо стояти за ворiтьми, поклавши на них руки. Отець Семюел Ґарднер, штатний священик англiканської церкви, уже переступив 50 рокiв. Це надутий балакун, що марно силкується надати собi поваги як батько й як священик, але не вмiє примусити шанувати себе в жоднiй iз цих здатностей).
о. Семюел. Якi тут у вас друзi, сер, дозвольте вас спитати?
Френк. Все гаразд, панотче. Заходьте.
о. Семюел. Нi, сер, не увiйду, доки не дiзнаюся, чий це сад.
Френк. Кажу ж вам, усе гаразд. Тут живе панна Ворен.
о. Семюел. Вiдколи вона приїхала, я не бачив її в церквi.
Френк. Авжеж нi. Вона має третю нагороду з математики. Це дуже вчена особа, має бiльшу освiту, нiж ви самi, — то нащо їй здались вашi казання?
о. Семюел. Шануйте вашого батька, сер.
Френк. Байдуже, нас нiхто не чує. Заходьте. (Вiдчиняє ворота й безцеремонно тягне батька до саду). Я вас хочу їй вiдрекомендувати. Ми з нею вдвох чудово здружилися; вона дуже мила. Ви пам’ятаєте, що ви менi порадили минулого липня, га, панотче?
о. Семюел (суворо). Пам’ятаю. Я тобi радив подужати власнi лiнощi й легковажнiсть i навчитися якої-небудь чесної професiї, щоб жити з своїх власних заробiткiв, а не з моїх.
Френк. Нi, про це ви подумали тiльки потiм. Насправдi ж ви сказали, що коли я не маю нi розуму, нi грошей, то хай менi стане в пригодi хоч моя врода й дасть менi жiнку, яка б мала те й друге. Ну, то слухайте: розум у панни Ворен є, ви цього не зважитеся заперечувати.
о. Семюел. Розуму ще не досить.
Френк. Звiсно, треба ще грошей...
о. Семюел (суворо уриває). Я не грошi мав на увазi, сер. Я думав за вищi речi, становище в суспiльствi, наприклад.
Френк. Це менi байдуже.
о. Семюел. Зате менi не байдуже.
Френк. Хiба то ви маєте з нею одружитися? В кожному разi вона все одно, що закiнчила Кембрiджського унiверситета; а грошей вона, здається, має стiльки, скiльки хоче.
о. Семюел (з легким натяком на дотеп). Навряд чи вона має стiльки, скiльки ви захочете.
Френк. Хiба вже я стiльки розкидаю грошей? Я живу собi тихо, не п’ю, граю мало й не упадаю так за дiвчатами, як ви, коли ви були моїх лiт.
о. Семюел (гримає). Мовчiть, сер.
Френк. Адже ви самi менi казали, коли я виробляв усi тi безумства, закохавшись у редгiльську кельнерку, що ви колись запропонували якiйсь жiнцi 50 фунтiв за листи, якi ви писали їй, коли...
о. Семюел (ужахнувшись). Тихше, Френку, благаю тебе. (Боязко позирає навкруги. Не побачивши нiкого поблизу, вiн набирається духу й знову гримає, але вже тихшим голосом). Це не по-чесному: ти користаєшся з того, що я тобi розповiв для твого ж таки добра, щоб урятувати тебе вiд помилки, яку ти спокутував би потiм цiле життя. Помилки твого батька хай будуть тобi пересторогою, а не виправданням твоїх власних помилок.
Френк. Ви коли чули анекдот про герцоґа Веллiнгтона та його листи?
о. Семюел. Не чув, сер, i не хочу слухати.
Френк. Старий залiзний герцоґ не викинув на вiтер 50 фунтiв, не такий вiн удався. Вiн тiльки написав: «Люба Дженнi! Оголосiть листи друком, i кат з вами! Ваш друг Веллiнгтон». Отак i ви повиннi були зробити.
о. Семюел (жалiсно). Френку, мiй хлопче, коли я писав тi листи, я дав цiй жiнцi владу над собою. Коли я тобi розповiв це все, то я дав i тобi, мушу з жалем сказати, певну владу над собою. Вона вiдмовилася вiд моїх грошей з словами, яких я повiк не забуду: «Знання — це влада, — сказала вона, — я не продаю влади». Тому вже понад двадцять рокiв, i вона нi разу не скористалася зi своєї влади, нi разу не завдала менi й однiєї прикрої хвилини. Ти поводишся зо мною гiрше, нiж вона, Френку.
Френк. Ну, то що з того? Хiба ви їй так дошкуляли вашими щоденними проповiдями, як менi?
о. Семюел (вражений майже до слiз). Залишаю вас, сер. Ви непоправнi. (Повертається до ворiт).