Вибрані твори. Том I
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96881-5-6
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том I». Краткое содержание книги:
Френк (зовсiм байдуже). Скажiть удома, що я не прийду пити чай. Зробiть менi цю послугу, панотче. (Іде до котеджу: йому назустрiч виходить Вiвi, а за нею Пред, Крофтс i панi Ворен).
Вiвi (до Френка). Це ваш батько, Френку? Я так хочу його бачити.
Френк. Гаразд. (Гукає батьковi). Панотче! (о. Семюел знову повертається, нервово мнучи в руках капелюха. Пред пiдходить з протилежного боку, сяючи чемнiстю. Крофтс походжає коло ґамака й вдаряє по ньому цiпком, розгойдуючи його. Панi Ворен зупиняється на порозi й дивиться на священика ошелешеними очима). Дозвольте вiдрекомендувати: мiй батько, — панна Ворен.
Вiвi (пiдходить до священика й вiтається). Дуже рада вас тут бачити, пане Ґарднере. Дозвольте познайомити всiх. Пан Ґарднер, — пан Френк Ґарднер, пан Пред, — сер Джордж Крофтс, i… (тимчасом як чоловiки здоровкаються, панi Ворен з раптовим вигуком пiдбiгає до отця Семюела).
Панi Ворен. Та це ж Сем Ґарднер! Вiн висвятивсь на попа! Ви нас не пiзнали, Семе? Он стоїть Джордж Крофтс, нiтрохи не змiнився. То ви мене пам’ятаєте?
о. Семюел (червоний, як рак). Я... кх-кх...
Панi Ворен. Авжеж пам’ятаєте. У мене ще й досi є цiлий альбом ваших листiв; я на нього натрапила цими ж таки днями.
о. Семюел (так знiяковiв, що аж жаль бере дивитись). Здається, маю честь... панна Вевезор...
Панi Ворен (шпарко поправляє його, голосно шепочучи). Тихше! То все дурницi. Звiть мене панi Ворен. Хiба ви не бачите, що тут моя дочка?
Дія друга
Свiтлиця котеджу. Поночi. В переднiй стiнi котеджу те саме вiкно, що в першiй дiї, тiльки вже не iз захiдного краю кону, а зi схiдного, бо дiя вiдбувається не знадвору, а в хатi. Завiси на вiкнi спущенi; лiворуч вихiд на ґанок. У лiвiй стiнi дверi до флiгеля. Трохи далi попiд цiєю самою стiною мисник; на ньому свiчка та сiрники, а поруч стоїть, спершись цiвкою на мисник, Френкова рушниця. Посеред свiтлицi стiл iз запаленою лампою. Книжки та приладдя до писання панни Вiвiан — на бюрку праворуч вiд вiкна, попiд стiною. В правому кутку коминок i канапа; вогню в коминку нема. По обидва боки стола два стiльцi.
Дверi котеджу розчиняються; крiзь них видно чудове зоряне небо. Знадвору увiходить панi Ворен, кутаючи плечi в шаль, позичену в панни Вiвiан, слiдом за нею Френк. Утомлена вiд прогулянки, вона зiтхає з полегкiстю, витягає шпильку з капелюха, знiмає його з голови, потiм iзнов устромляє в нього шпильку й становить на стiл.
Панi Ворен. Господи милосердний! Не знаю, що гiрше тут на дачi, чи гуляти, чи, вдома сидячи, нудитися. Тепер би добре приготувати вiскi з содовою, та де тутечки знайдеш усi цi речi?
Френк (допомагає їй скинути шаль i в той же час дуже обережно легенько пестить пальцями її плечi). Може, у Вiвi знайдеться трохи.
Панi Ворен (вiдчувши його рух, скоса й крадькома озирається на нього). Дурницi! Нащо вони здалися їй, такiй молоденькiй дiвчинi? Але байдуже; якось перебудемося. (Втомленим рухом опускається на стiлець край столу). Цiкаво, що вона робить тут цiлiсiнький день. А менi дуже хочеться бути зараз у Вiднi.
Френк. Їдьмо разом. (Обережно згортає шаль, вiшає її на спинку другого стiльця й сiдає навпроти панi Ворен).
Панi Ворен. От тобi й маєш! Я починаю думати, що ви таки шматок старого йолопа.
Френк. На зразок панотця?
Панi Ворен. То не ваше дiло. Звiдки вам про все те знати? Ви ще дитина.
Френк. Так їдьмо зi мною до Вiдня? Славно там погуляємо.
Панi Ворен. Нi, красно дякую. Вiдень — це не для вас мiсце; принаймнi, треба вам iще пiдрости трохи. (Вона покивує головою, щоб надати сили своїй порадi. Вiн удає жалiсний вираз обличчя, але очi його смiються й зраджують його. Вона дивиться на нього, потiм пiдводиться й пiдходить ближче). Послухайте, мiй любий хлопче (бере його обличчя руками й повертає до себе); ви такий подiбний до вашого тата, що я вас знаю дуже, дуже добре, краще, нiж ви самi себе знаєте. От вам моя порада: не забирайте собi в голову рiзних дурних думок про мене. Чуєте?
Френк (пестливим голосом, кокетуючи). Нiяк не можу, люба панi Ворен, певно, це спадковiсть. (Вона вдаряє його жартома по щоцi; потiм вдивляється в гарне радiсне обличчя; врештi, не витримавши спокуси, цiлує його й зараз вiдвертається, гнiваючись сама на себе).
Панi Ворен. Ось! Нащо я це зробила? Погана я! Ви не вважайте, друже; це просто материнський поцiлунок. Ідiть, позалицяйтеся до Вiвi.
Френк. Уже залицявся.
Панi Ворен (повертається до нього, з раптовою тривогою в голосi). Що!
Френк. Ми з Вiвi — найкращi друзi в свiтi.
Панi Ворен. Що це значить? Глядiть менi. Я не дозволю, щоб якийсь там молодий гульвiса водився з моєю донькою. Чуєте? Щоб цього не було бiльше!
Френк (нi трошки не збентежений). Люба панi Ворен, заспокойтеся. Мої намiри цiлком чеснi, — найчеснiшi в свiтi; а ваша донька чудово здатна сама собi дати раду. Не так за неї треба турбуватися, як за її матiр. Бо вона не така гарна, як мати; ось у чiм сила.
Панi Ворен (уражена його самовпевненiстю). Ну, та й нахаба з вас! Уперше чую таке зухвальство. Не знаю, звiдки воно в вас береться; але не в батька ви вдалися, що вже й казати. (На ґанку чутно розмову й кроки). Цить! Вони йдуть. (Похапцем сiдає). Пам’ятайте ж: я вас перестерегла. (Увiходить отець Семюел, за ним Крофтс). Що це, де ви так забарилися? А де Преддi та Вiвi?
Крофтс (кладе капелюха на канапу, а цiпка в куток коло коминка). Вони пiшли на луку. Ми ходили в село, бо я хотiв пити. (Сiдає на канапу з ногами).
Панi Ворен. Так вона пiшла, не сказавши менi нi слова, — це не гаразд. Френку, подайте стiльця вашому батьковi; де вся ваша ґречнiсть подiлася? (Френк, скочивши з мiсця, чемненько подає батьковi свiй стiлець, а сам приносить другий, що стояв попiд стiною, й сiдає при столi, мiж батьком та панi Ворен). Джордже, де ви ночуватимете? Адже ви не можете залишитися тут. А Преддi що робитиме?
Крофтс. Менi дасть притулок Гарднер.
Панi Ворен. Я була певна, що ви за себе вже подбали. Але ж як Преддi?
Крофтс. Не знаю. Хiба вiн не зможе переночувати в готелi?
Панi Ворен. У вас не знайдеться мiсця для нього, Семе?
о. Семюел. Кх-кх, бачите, я тут священик i, власне кажучи, не можу робити всього, що менi хочеться. Кх-кх, яке його становище в свiтi?
Панi Ворен. О, з цiєю справою все гаразд; пан Пред архiтект. Який з вас фiлiстер, Семе!
Френк. Будьте цiлком певнi, панотче. Вiн збудував оту кам’яницю в Монмотшiрi, для герцоґа Бофорта, Тiнтернський палац, чи як вiн там зветься. Певно ви про це чули. (Вiн лукаво переморгується з панi Ворен i поштиво оглядається на батька).
о. Семюел. О, коли так, то ми, рiч певна, будемо дуже вдячнi. Сподiваюся, що герцоґ Бофорт — його особистий знайомий.
Френк. Авжеж, щирий приятель. Ми його вкладемо в тiй кiмнатi, де колись жила Джорджiна.