«Батько народів» очима часу

Пам’ятаю, наскільки незвичним, загадковим, таким, що не відповідало обставинам, здалося мені обличчя Сталіна. Прохання, яке він передавав, мало трагічний характер; на обличчі його застигла напівусмішка, ніби на масці.

— Не може бути, зрозуміло, й мови про виконання цього прохання! — вигукнув я...

— Я казав йому все це, — не без досади заперечив Сталін, — але він тільки відмахується. Мучиться старик. Хоч, каже, мати отруту при собі... вживе її, якщо переконається в безнадійності свого становища.

— ...Мучиться старик, — повторив Сталін, дивлячись невизначено повз нас і не висловлюючись, як і раніше, ні в ту, ні в іншу сторону. У нього в мозку протікав, певно, свій ряд думок, паралельний розмові, який не зовсім співпадав з нею.

Тут природно виникає запитання: як і чому Ленін, котрий ставився в цей період до Сталіна з надзвичайною підозрілістю, звернувся до нього з таким проханням, яке, на перший погляд, передбачало найвищу особисту довіру? За кілька днів до звернення до Сталіна Ленін зробив свою безжальну приписку до Заповіту. Через кілька днів після звертання він порвав з ним всі стосунки. Сталін сам не міг не поставити запитання: чому Ленін звернувся саме до нього? Розгадка проста: Ленін бачив у Сталіні єдину людину, здатну виконати трагічне прохання, бо безпосередньо зацікавлену в його виконанні. Своїм безпомилковим чуттям хворий угадував, що твориться в Кремлі та за його стінами, і які справжні почуття до нього Сталіна.