Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
Не йди до людей, залишайся в лісі! Іди вже краще до звірів! Чому ти не хочеш бути таким, як я,— ведмедем серед ведмедів, птахом серед птахів?
— А що робить святий у лісі? — запитав Заратустра.
Відповів святий:
— Я складаю пісні і співаю їх, і коли я складаю пісні, я сміюся, і плачу, й мугичу. Так славлю я Бога.
Співом, плачем, сміхом і мугиканням я славлю Бога, який є моїм Богом. А що ти несеш у дарунок нам?
На ці слова Заратустра вклонився святому й сказав:
— Що ж я вам дам!? Дозвольте мені звідси швидше піти, щоб я не взяв чогось у вас!
Так розійшлися вони, старий чоловік і молодший, і кожен сміявся, як сміються діти.
Та коли Заратустра опинився сам, то промовив до свого серця:
— Буває ж таке! Цей святий старець ще не почув у своєму лісі, що Бог помер!
З
Коли Заратустра прийшов до сусіднього міста, що лежало під лісом, то побачив на базарі багато людей — їм обіцяли показати канатоходця. І Заратустра мовив людям таке:
— Я скажу вам, хто така надлюдина. Людина — це те, що треба подолати. Що ви зробили, аби її подолати?
Всі істоти досі створювали щось вище від себе, а ви хочете завернути назад цю потужну течію і скоріше ладні вернутися до звіра, ніж подолати людину?
Що для людини мавпа? Посміховище або нестерпний сором. І тим самим має бути людина для надлюдини — посміховищем або нестерпним соромом.
Ви пройшли шлях від хробака до людини, та хробачого у вас ще залишилося чимало. Колись ви були мавпами, але й досі у вас більше мавпячого, ніж у будь-яких мавп.
Навіть наймудріші з вас — це лише суперечність і суміш рослини й химери. Та хіба я кажу вам ставати химерами чи рослинами?
Ось що скажу я вам про надлюдину!
Надлюдина — це сенс світу. І нехай ваше жадання скаже: хай надлюдина стане сенсом світу!
Заклинаю вас, брати мої, лишайтеся вірні світові й не вірте тим, хто вам каже про понадземні надії! То отруйники — байдуже, знають вони про це чи ні.
Ті вмирущі й самі отруєні зневажають життя, від них уже навіть стомилася земля. Тож нехай вони згинуть!
Колись хула Богові була найбільшою хулою, але Бог помер, а з ним померли й богохульники. Тепер найжахливіший злочин — хулити світ і шанувати нутро незбагненного глибше, ніж сенс світу!
Колись душа дивилась на тіло зневажливо — і зневага тоді була в найбільшій повазі; душа прагла бачити тіло худим, гидким, голодним. Так вона думала звільнитися від тіла і від світу.
О, ця душа сама ще була худа, гидка й голодна — і жорстокість була її втіхою!
Але й тепер ще, брати мої, скажіть мені: що сповіщає вашому тілу про вашу душу? Хіба ваша душа — не вбогість, не бруд і не жалюгідне вдоволення?
Воістину, людина — брудний потік. Треба бути морем, щоб прийняти в себе брудний потік і не стати занечищеним.
Дивіться, я розказую вам про надлюдину: вона і є це море, і в ньому може втопитись ваша велика зневага.
Що те найвище, чого ви могли б зазнати? Це — година великої зневаги. Година, коли навіть власне щастя вам стане огидним,— огидним, як і ваш розум і ваші чесноти.
Година, коли ви скажете: «Що мені власне щастя! Воно — вбогість, бруд і жалюгідне вдоволення! Моє щастя повинно себе виправдовувати!»
Година, коли ви скажете: «Що мені власний розум! Хіба він домагається знань, як лев поживи? Він — убогість, бруд і жалюгідне вдоволення!»
Година, коли ви скажете: «Що мені власні чесноти! Вони ще не спонукали мене до шаленства. Як я стомився від свого добра і зла! Все це — вбогість, бруд і жалюгідне вдоволення!»
Година, коли ви скажете: «Що мені власна справедливість! Я не бачу, що я — жар і вугілля. А справедливий — це той, що весь жар і вугілля!»
Година, коли ви скажете: «Що мені власне співчуття! Хіба співчуття — не хрест, на якому розпинають того, хто любить людей? Та моє співчуття — не розпинання».
Чи ви вже казали так? Чи ви вже волали так? Ох, якби я почув ваші волання!
Не гріх ваш — а невибагливість волає до небес, ваша неситість навіть до гріха волає до небес!
Де ж та блискавка, що лизнула б вас своїм язиком? Де те шаленство, яке вам слід прищепити?
Дивіться, я розказую зам про надлюдину: вона і є та блискавка, вона — те шаленство...
Так промовляв Заратустра, але тут з юрби хтось крикнув:
— Ми вже наслухались про канатоходця, тепер покажіть його!
І всі люди засміялися з Заратустри. А канатоходець, гадаючи, що йдеться про нього, взявсь до роботи.