Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
Ця бонна була близькою родичкою Лізиного вітчима. Аркадій Раєвський займався незрозуміло чим, мав якусь важливу державну посаду й чимало впливових друзів. Юрко вже знав від Лізи: її рідний батько загинув на війні незадовго після її початку. Вони з мамою втекли від жахіть до Києва, де поневірялися, аж поки не зустрівся благодійник - так називала його дівчинка.
Хай вона й не любила вітчима, проте чудово розуміла: це завдяки йому вони з мамою живуть у хорошій квартирі на Липках і саме він, Раєвський, опікується її освітою. Вона навіть пристосувалася до такого життя, добре розуміючи: більшості біженців та переселенців так не пощастило, тому гріх нарікати на долю. Змирилася навіть із бонною Мартою, яка категорично забороняла звертатися до себе «пані», мовляв, нічого панського не має, а пани завжди гнобили кріпаків-селян і трудящий люд. Іншої служби, ніж пильнувати дівчинку, безробітна вчителька російської мови з Донецька тут не мала, за що дякувала Раєвському й за кожної нагоди демонструвала відданість.
Історія з собакою терпець увірвала.
Бульдога подарував Лізі па день народження її хрещений, добрий друг загиблого тата. Дівчинка давно мріяла про такого собаку, вони швидко подружилися. Та вітчим був категорично проти тварини в домі. Тим більше, якщо її приніс чоловік, котрий не любив Раєвського й не надто приховував це. Тож за деякий час Джентльмен зник.
Ліза не розгубилася, дала оголошення в Інтернеті. Так Юрків тато, інженер Туряниця, знайшов хазяйку породистого песика, якого одного вечора привів хлопець. Тепер настала Юркова черга вішати носа, бо встиг прикипіти до Джентльмена. Познайомившись з Раєвським особисто, інженер поміняв свою думку. Як результат, вони уклали угоду: бульдог живе в Туряниць, але раз на тиждень, у неділю, Ліза гуляє з ним у парку Шевченка. Звісно ж, у присутності бонни. Інший час собаку вигулював Юрко.
Джентльменові виділили спеціальне місце, та відданий бульдожка волів пробиратися в кімнату гімназиста й навіть спати там. Попервах Юрко не міг звикнути, що такий маленький песик так голосно хропе. Призвичаївся скоро, а коли втягнувся в історію з Чорною Рукою, навіть надбав у особі Дженки уважного слухача. З ним можна було ділитися міркуваннями й не надто перейматися тим, що песик заперечить.
Ось і зараз, вийшовши прогулятися з чотирилапим другом у ранні жовтневі сутінки, гімназист спустився вулицею Петлюри, на якій мешкав, до Ботанічного саду, зайшов у арку й там відчепив швору, присівши на вільну лавку в найближчому сквері. Зазвичай Джентльмен пускався гасати. Але цього разу відчув настрій господаря — зробив якихось два кола, придибав назад і примостився біля Юркових ніг, задерши плаский писок й кумедно пирхнувши.
Та отож, — кивнув гімназист. — Не дадуть нам з тобою відпочити.
Пес сів на задні лапи, гойднув куцим хвостом.
— Бач, яка задачка. З одним невідомим, як минулого разу. Але ж від того не легше. Знаєш, чому?
Бульдог мотнув головою.
— Поясню, — хоч, зрозуміло, Юрко не так радився з собакою, як міркував уголос. — Чорна Рука погрожував, вимагав гроші, шантажував. Він знав, чого хотів. І я, — пес фиркнув, хлопець швидко виправився, — тобто, ми з тобою розуміли його мету. Тому й уявляли собі, де шукати чорнорукого. Тут — темний ліс. Яким боком хтось із наших учнів причетний до всіх тих підпалів, для чого вліз у цю історію, яка його роль, чого хоче... — гімназист розвів руками.
Пес облизнувся, переступив передніми лапами.
— Чого дивишся? Коли нема мотиву, не знайдеш і злочинця.
Джентльмен кілька разів кивнув.
— О, згоден він, — гмикнув Юрко. — Тільки ж мені від того не легше. Як далі діяти?
Пес легенько загарчав, без погроз чи вияву невдоволення, просто аби не мовчати.
- Гаразд, о’кей, - зітхнув гімназист. - Давай глянемо, що в нас є. А маємо ми багато й небагато водночас: значок, який міг загубити там, на згарищі, лише хтось з учнів нашої Першої зразкової. Ми з тобою напишемо на гімназійному форумі в Інтернеті — мовляв, знайшовся значок, власнику звернутися до Юрія Туряниці, восьмий «Б». Гадаєш, спрацює? Клюне хтось?
Бульдог знову пирхнув, мотнувши при цьому головою.
— Ось і я не певен, — погодився Юрко. — Навпаки, так можна самому підставитися. Той типчик здогадується, де міг згубити значка. І так само розкусить, де його знайшли. Заляже па дно, шукай його тоді. Але, — хлопець знову потер рубець на щоці, — хоч не хоч, а цей хід доведеться робити. Може, він не знає, де загубив значок. Зрадіє, що той знайшовся, викаже себе, ще й подякує. Згоден?