Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
І ще не ясно, чи були вони товаришами з іще менш охайним тином, давно неголеним, чию голову накривала на диво новенька й зовсім недоладна кепка-бейсболка з великим козирком. Такі роздають безкоштовно, рекламуючи якусь фірму, й, схоже, небораці перепало таке щастя задарма. Так само і плащ, майже новий, лиш на спині трохи розірваний. На ногах — джинси і старі, добротні й дорогі колись кросівки.
Схоже, волоцюги мляво, більше для порядку гиркалися. Про що говорили, Юрко не розумів та й дослухатися не особливо хотів. Може, ділили територію — сто разів таке вже бачив. Чи згадували один одному давні образи. Та навіть такі вуличні аборигени заважали, бо були небажаними свідками. Не хотілося потрапляти на очі навіть їм. Тож Юрко товкся в дворі без жодної мети, сам не знаючи, на що чекає.
Бульдог виручив. Загарчав, повернувши пласку морду в бік неохайної парочки. Бейсболка щось прогугнявив, замахав руками, але Шапочка взяв колегу за лікоть, ще й став так, аби затулитися ним від можливого нападу. Гукнув тільки хрипато:
— Забери кобеля, пацан!
— Не вкусить! — навіщось озвався Юрко.
Бейсболка з Шапочкою не зважили — забралися з двору скоренько, і слід прохолов. Дженка гавкнув навздогін, беззлобно, для порядку хіба. Потому сів, глянув на хлопця запитально.
— Добре все зробив, — похвалив гімназист. Тільки тепер тихо поводься. А ще краще — стій тут. На чатах, — прочитавши в бульдожих очах нерозуміння, пояснив терпляче. — Як хто прийде чужий, ти гавкни. Хоча, — почухав потилицю, — гавкай, кого б не побачив. Тут, знаєш, свої не ходять. Усі чужі.
Сказавши так, Юрко підвів Джентльмена до найближчої стіни.
Припнув за поводок до низу пожежної драбини.
— Я скоро, — промовив.
А затим зник у непривітній, обгорілій з усіх боків прямокутній шпарині, що колись була парадним входом.
Розділ п’ятий
Тут знову згадають Вогняного Змія, а гімназист потрапить у безвихідь
Усередині було непривітно.
Та й що привітного в будівлі, яка вигоріла зсередини. Якби це був просто старий покинутий будинок, уява мимоволі б розігралася. Й перед очима напевне могли постати мешканці, котрі населяли флігель сто років тому. Ба навіть п’ятдесят, все одно далеко, все воно історія, все в минулому. А так — суцільна незатишна руїна. Тхнуло горілим, вогким, кислувато-брудним і перемішаним із чимось незрозумілим. Від суміші навіть очі защипали, Юрко протер їх долонями.
Зрозумів ураз, що не так із цією пожежею.
Ні, гімназист Туряниця не бачив аж так багато споруд, які пожер ненаситний вогонь. Він навіть не мріяв стати вогнеборцем. Проте побачене всередині виглядало надто ідеальним. Ступивши до стіни, Юрко спершу торкнувся її пальцем, потім сміливіше провів долонею, вимастивши її у щось чорне. Для чогось понюхав, не відчув нічого надзвичайного. Але з точних та природничих наук мав високі оцінки. Через те, не знаючи поки причини, міг пояснити собі наслідки.
Наче вогнеметом пройшлися, — тихо буркнув собі під ніс.
Ніколи не тримав Юрко Туряниця такої зброї в руках. Узагалі ніякої не тримав. Зате встиг передивитися чимало як для свого віку фільмів, у яких застосовували вогняні струмені. Хоч солдати поливали ними, хоч...
— Дракони.
Слово вирвалося саме собою. Бо нутрощі старого будинку не просто згоріли. Вони були випалені. Нещадно, ретельно, рівномірно. Мовби якась міфічна істота дихнула вогнем із пащі й полила ним все перед собою, безжально й планомірно нищачи середину до тріски. Навмисне захочеш — не завжди зробиш.
Ставши там, де колись були сходи нагору, Юрко підняв голову. З сонцем пощастило, воно сьогодні світило як ніколи яскраво, тож гімназист зміг розгледіти — всюди одне й те саме. Будинок зруйнували майстерно, якщо існує майстерна руйнація. Хто б це не був, своє діло він знав і підходив, хай би як це не прозвучало, з певною любов’ю. Відновленню тут уже нічого не підлягало, тільки розвалити до останньої цеглини.
І ще одну сумну істину відкрив для себе Юрко.
Навіть якби тут могли залишитися якісь сліди, вогонь знищив геть усе.
Та заразом осяяло — коли так, то...