Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Підводячи певні підсумки останній та саме атомовій половині ХХ ст., можна сказати, що до атомової епохи ми вступили легко та невимушено. Не тоді, 1945, так пізніше, але з якоїсь нагоди це все одно би сталося. Не в цьому тепер і сутність проблеми.
Уся проблема тепер у тому, як нам із неї, атомової епохи, вибратися живими, унести ноги з якнайменшими втратами. Нам, як і тим, хто буде жити по нас.
5. Початок космічної ери
Відлік космічної ери слід починати запуском у СССР першого штучного супутника Землі, 4.10.1957. Свого часу совєцький супутник став сенсацією всесвітнього масштабу: “русскіє запустілі спутнік! — русскіє обогнали амеріканцєв!” Це було дещо дивно слухати тим, хто знав секрети кухні, хто знали, що російським може й був власне супутник, а все інше, необхідне для його виведення у космос (а значить і головне), було спроектоване та створене українськими розумами та руками (можна було би скласти й персональний реєстр) в українському місті Дніпропетровськ, на заводі Південмаш. Але… в московській практиці це було не першим та далеко не останнім.
Це був один бік отієї уславленої “дружби народов”; коли зусиллями спортсменів усіх народів вигравали чергову олімпіаду, — так само, всі кричали: “русскіє опять виігралі олімпіаду!” А вони самі — скромно посміхалися. Другим її боком, отієї зловісної “дружби народов” були етнічні чистки, голодомори та депортації цілих народів. Але саме тут «господа русскіє» — якось відсувалися в тінь.
Перший супутник (4.10.1957) був металевою кулею, розміром трохи менше 60 см з чотирма стріжневими антенами. Вага сягала більше 80 кг та йшла не так на радіопередавач потужністю в 1 Ват в антені, як головне — на електрохемічні джерела струму, якими він живився. Радіопередавач передавав оте славетне “біп–біп”; бо більше — не було чого.
За початковим проектом він мав би нести і якісь прилади для дослідження ультрафіолетового та рентґенівського випромінювання сонця, але — часу не було, на п’яти наступали вороги–американці (у Росії першим ворогом є завжди потужніша країна світу, що не пускає її саму до панування світом). Та, щоб їх випередити, — прийшлося пожертвувати всім: обмежитись самим отим біпканням. Таким чином, перший совєцький супутник був своєрідним політичним блефом: він нічогісінько не робив у космосі, він там просто існував, крутився; та сповіщав про це світ своїм “біп–біп”. Добре пригадую тодішній настрій фахівців, які віддали на це чимало сил, — крізь загальну радість проступала гіркота певного розчарування. Вона слушно посилилася потім, коли не забарилася відповідь конкурентів; з цілком очевидних причин, бо…
Перший же супутник американців — “Дослідник-1” (1.02.1958) важив десь більше 10 кг (у вісім разів менше!), але передав на землю не “біп–біп”, а дані про перше космічне відкриття — пояси йонізованих частинок, які оточують Землю в космосі. Простіше кажучи, він відкрив існування магнітосфери Землі — “пояси ван Аллена”, названі так на честь того, хто першим зумів логічно пояснити дані, надіслані “Дослідником-1”.
То була вже не сенсація, розрахована на профанів та невігласів, то був справжній початок космічної ери, але… історія має своі суворі закони. Один із них (та майже незаперечний) полягає на твердженні: якщо зайшла якась помилка, виправити її практично неможливо.
Втім, обладнання, яке мало летіти на першому супутникові, було поміщене на “Спутнік-2” 3.11.1957, хоч жодних сенсацій не принесло. Разом із ним полетів до космосу собака “Лайка”. Загалом «русскоє пєрвєнство в космосі» протрималося аж до польоту Ю. Гагаріна 12.04.1961, але випустило на світ демонів космічної гонитви, яка незабаром нічого не полишить від цього “пєрвєнства”. Бо, того ж 1957 у США була запроектована серія ракет–гігантів “Сатурн”. Найбільшими з них стануть “Сатурн-5”, двигуни яких за лічені хвилини спалюватимуть 370 тонн гасу, загальна довжина — 50 м при стартовій вазі 490 тонн. Це ними була виконана проґрама “Аполло”, проголошена президентом Дж. Ф. Кеннеді 1961, це вони наприкінці шістдесятих понесуть перших людей на Місяць (“А-11”, 16.07.1969). Початок визначає багато, та різниця двох напрямів з часом буде тільки загострюватись, совєцькі проекти будуть розраховані радше на поверховий ефект, а американські знаходитимуть продовження та приноситимуть, як не нові знання, так практичну користь для земного життя.
Втім, висадка на Місяць далеко перевищувала будь–які совєцькі можливості, як наявні — так і майбутні. А тому й сама ідея змагання двох систем мала бути відкинутою заздалегідь. Про це й писали, всіляко гудячи удачливого конкурента. Писали, як совєцькі комуністи, так і всякі інші. Однак, як комуністи естонські, литовські або польські, — були радше націонал–комуністами та були доступні й звичайній людській логіці, то німці з отієї НДР… Вони пройшли подвійну школу, гітлерівську та сталінську поспіль, а тому були правовірніші від самого Московського папи. От тому й послухаємо такого (де ти, НДР, відгукнися…):