Син сонця [uk]

— Не знаю, що і сказати, — розгублено мовив Дід Куру, — я не знаю, що у цій справі законно, а що протизаконно. А про те, ким є нині Драупаді, хай скаже сам Юдгіштгіра…

— Ну, то скажи ж! — вигукнув Дурьйодгана, звертаючись до зціпенілого Юдгіштгіри, — не мовчи, відповідай, — програв ти свою дружину чи не програв? Ну, чого мовчиш, безплідна рослино? До речі, я дуже люблю втішатись з рабинями… на широкому ложі.

Він повернувся до Драупаді і, насміхаючись, підняв своє вбрання.

— Я переб'ю тобі ноги, Дурьйодгано! — крикнув Бгімасена, — залізною палицею! І хай чують мене предки!

— Сину! — раптом владно вимовив Дгрітараштра, якому Санджая поспішно оповідав, що коїться в залі, - ти зовсім втратив сором! Навіщо ти знущаєшся над донькою Друпади? Припини зараз же це безглуздя! Донечко, іди сюди!

Панчалійка кинулась до ніг старому князю, і він ласкаво погладив її по голові.

— Втішся, княгине! — лагідно мовив Дгрітараштра, — ти не є рабинею, і ти не винна у підлости мого сина і у дурости свого чоловіка! Проси у мене чого хочеш, і я виконаю твоє бажання.

— Я прошу, о Великий Князю, — сказала Драупаді, що досить швидко оговталась, — поверніть волю шляхетному Юдгіштгірі, аби і сина, якого я йому народила, не назвали рабом!

— Добре, люба, — озвався Дгрітараштра, а Дурьйодгана аж ногою тупнув від злости, — проси більше, бо я винен перед тобою!

— Поверніть волю і зброю, — сказала Драупаді, - усім чотирьом Пандавам, що потрапили у рабство не зі своєї вини!

— Добре, донечко, — погодився Дгрітараштра, — може ти ще чогось бажаєш?

— Коли мої чоловіки матимуть волю і зброю, — вимовила Драупаді, - то решту вони здобудуть собі самі!

— Пощастило ж Пандавам! — не втримався Карна, — чудову дружину послала їм доля! Єдиним рятунком від кайданів стала їм Драупаді, і тільки жоні своїй вони завдячують волею!

— Карно! — вибухнув Бгімасена, — я прикінчу тебе, безрідний пес!

— Спершу хай жінка дасть тобі меча і витре його краєм сарі у певний день місяця, — не лишився у боргу Карна, — аби ти міг похвалитись перед воїнами закривавленим клинком…

Бгімасена рвонувся вперед. Карна засміявся:

— Давай-но, Бгімо, спробуй!

— Зупинись, Бгімасено! — тихо мовив Юдгіштгіра, і велет звично послухав брата.

— Мої небожі! — сказав Дгрітараштра, — я не думав ніколи, що невинна забава закінчиться таким страхіттям! Я, своєю владою Великого Князя, повертаю вам усе вами програне. Забудьте про вчинок Дурьйодгани, я ще покараю його за це. Повертайтесь додому, і хай боронять вас Боги.

Юдгіштгіра звівся на тремтячі ноги і вклонився старому князю, приклавши руки до чола.

— Стривайте-но! — вигукнув Дурьйодгана, — батько має право розпоряджатися моїм майном, але Карна з Ангу не належить до нашого роду! Нехай він і вирішує, що робити з Арджуною, який нині є його власністю!