Чому Захід панує - натепер

Можна було б сказати, що коли мешканці Горбистих Схилів накладали такі ментальні структури на свій світ, вони одомашнювали самих себе. Вони навіть переосмислили значення кохання. Кохання між чоловіком та жінкою чи між батьками та дітьми природне, закладене в нас мільйони років тому, але землеробство додало цим стосункам нових сил. Збирачі завжди ділилися знаннями з молоддю, вчили їх знаходити достиглі рослини, дичину й безпечні печери, але землероби мали передавати щось конкретніше. Аби жити добре, люди тепер потребували майна — будинку, полів, стада, не кажучи вже про зусилля, вкладені в копання колодязів, будування стін та виготовляння знарядь. Перші землероби напевне жили згуртованими спільнотами, що ділилися харчами і, можливо, разом готували їжу, але близько 8000 років до н. е. вони вже будували більші складніші будинки, з коморами та кухнями, і, мабуть, поділили землю на приватні поля. Життя дедалі більше фокусувалося на маленьких родинних групах, що були, мабуть, основною одиницею передавання майна між поколіннями. Діти потребували матеріяльної спадщини, бо альтернативою були злидні. Передавання майна ставало питанням життя та смерти.

Є ознаки того, що не можна назвати інакше, як одержимість предками. Її можна побачити, мабуть, вже у 10 000 роки до н. е. з безщелепих черепів з Кермез Дере, а з поступом землеробства вона посилювалася. Поховання багатьох поколінь мертвих під підлогою будинку ставало загальноприйнятим; тіла перемішували у способи, що буквально передають зв'язок між майном та походженням. Дехто йшов далі, викопував тіла після розкладу плоті, відокремлював черепи та знов ховав безголові трупи. Гіпсом на черепах моделювали обличчя, у очні западини устромляли мушлі та домальовували деталі, як-от волосся тощо.

Пані Кетлін Кенйон, видатна жінка в чоловічому світі археології 1950-х років, задокументувала цей жахливий звичай вперше, під час розкопування знаменитої стоянки Єрихона на Західному березі, але натепер черепи з доліпленими деталями знайдено в десятках поселень. Що робили з черепами — менш зрозуміло, бо ми знаходимо лише ті, що їх перепоховано. Більшість поховано в ямах, але в Чатал-Гююку знайдено поховання близько 7000 років до н. е., де молода жінка притискає до грудей черепа, перемодельованого та пофарбованого в червоний колір щонайменше тричі.

Від такої близькости трупів багатьох із нас знудить, проте очевидно, що, з погляду давніх землеробів з Горбистих Схилів, вона мала велике значення. Більшість археологів вважають це ознакою того, що предки були найважливішими надприродними істотами. Предки передавали майно, без якого живі голодували б; навзаєм живі їх вшановували. Можливо, ритуали, пов'язані з предками, надавали передаванню майна священної аури, відтак виправдовували те, що деякі люди мали більше майна, ніж інші. Можливо, черепи використовували для некромантії — викликали предків, аби спитати, коли саджати рослини, де полювати й чи варто нападати на сусідів.