Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
— Немає нічого дивного. Тоді ніхто не мав причин думати, що ім’я, яким він представився, могло бути вигаданим. Ми, вузьке коло, знали його як Младена, а прізвисько Дуда походило від скороченої форми його прізвища — Кандудович... Кандудич... не згадаю. Принаймні, усі службові документи, які прибули разом з ним, стверджували саме це. Тепер, коли я все це обмірковую, мені здається, що його й послали в Пакрац саме для того, аби він очистив місто від неблагонадійних. Тому нікому й не було відомо ні про його справжнє ім’я, ні хто він є. І через це нікого не турбувало, що вони нічого про нього не знають. На початку мені теж так здавалося. Я був його заступником і мушу визнати: він мені подобався. Він демонстрував виняткову хоробрість та порядність. Можливо, він тоді й сам не знав, яку роль йому приготовано. А тоді час до часу почав приїжджати якийсь тип, Бензол, це було прізвисько. Бензол, іншими словами, — це хімічна сполука, яка використовується як вибухова речовина. Він поводився, на перший погляд, дуже ввічливо, але мене важко було обдурити, я відразу ж зрозумів, що за всім тим глянцем ховається безжалісний вбивця. Думаю, що його послано було з якоїсь верхівки, можливо, навіть з тодішнього військового командування чи Міністерства оборони Республіки Хорватія. Він нам привіз наказ, що підозрілих осіб треба прибрати, а тоді власноруч поставив підпис і передав його Дуді. Я не можу позбутися відчуття, що Бензол насправді керував усім цим, а Дуда був виконавцем. І тільки. Коли я побачив, що готується, то відразу ж полишив Пакрац і почав вимагати в керівництва переводу до іншої військової частини.
— То виходить, Дуда проти своєї волі робив те, що робив?
— Важко сказати. Я ж не був присутній на страті. Проте, наскільки я його за час нашої співпраці встиг пізнати, я не помітив у ньому жодних злочинних намірів чи нахилів. Навіть більше, була в ньому якась м’якість... сентиментальність... не знаю, як це можна назвати. Він був дуже побожний; щодня відвідував месу. Думаю, що Бензол був його злим духом.
— Ана Немчич обмовилась, що між нею і Дудою ледве не зав’язались любовні стосунки. Вона описувала його так само, як і ви. Коли вона спробувала йому завадити закінчити те, що він розпочав, то він продемонстрував їй зовсім інше обличчя. Він майже по-звірячому повівся з нею.
— Я вірю. Тієї миті, він, мабуть, так поводився не з нею, а зі своїм сумлінням, яке вона в ньому своїми діями пробудила.
Коли вони, отак прогулюючись, прибули до Страдуна, п’яничка зник, а поруч з ними, на відстані якихось п’яти метрів, матеріалізувався чоловік у чорному костюмі з краваткою-метеликом і футляром для скрипки в руці. Чоловік з байдужим виразом обличчя йшов їхнім темпом поруч з ними; він виглядав музикантом, який якраз прямує на концерт чи повертається з нього. Раптом Тюдорові майнула думка: а якщо це стеження зорганізувала не поліція, а Дуда? Чи, можливо, він один із цих людей, тільки замаскований? Через свій неспокій він відчув потребу звернути на те увагу Шантека.
— Ви помітили, що за нами увесь час стежать?
— Як же ні? Вони міняються у правильному ритмі, як естафета.
— Ви певні, що ніхто з них не може бути Дудою?
— Абсолютно. Я упізнав би його в будь-якому маскараді. Тут його немає. Маю нюх на такі речі; я свого часу виконував подібну роботу. Я вмію добре розрізняти стеження заради охорони та стеження заради шпіонажу.
Через це стеження чи через втому Шантек втратив бажання для подальшої прогулянки містом, тому тут, на Страдуні, ці двоє розійшлися; Франко побрів додому, а він повернув назад до готелю. Все ж таки Тюдор помітив, як той музикант пішов далі у напрямку Пілів і скоро пропав з очей, а з воріт до Пілів за Шантеком почвалав якийсь чоловік у формі моряка.
Розділ 10
аступного дня Франко незадовго до полудня рушив на своє постійне чергування. Насамперед він вирішив завітати до Бонетті. Проходячи повз ресторан, він помітив, що Шантек саме сідає за стіл, а офіціант підійшов до нього із записником та ручкою, аби записати замовлення. Шантек його теж побачив і вони привіталися, помахавши одне одному рукою. Коли він прочинив двері до кабінету Бонетті, до його вух долетіла дуже темпераментна суперечка, яка відбувалася поміж Бонетті та Ретелем у присутності Жміре.
— Ні, ні, та ще раз ні! — дратувався Ретель. — Я торік взагалі не скористався своєю відпусткою і маю законне право на місяць відпочинку.
— Серафіне, як ти не розумієш? — вмовляв його Бонетті. — Це все непередбачувані обставини.
— Які там обставини?! Якби в готелі був натовп туристів чи не вистачало б офіціантів, я б ні слова вам не сказав. Але в цьому я не бажаю брати участі! Я завжди готовий ризикувати навіть життям, коли це потрібно на благо Хорватії. Тепер не той випадок! Це полювання на одну-єдину людину. І, що найважливіше, зі мною чи без мене, воно закінчиться однаково. Нічим!