У підводних печерах

Та ось він ненароком знову глянув на шкалу. І враз подався всім тілом вперед, до приладу. Те, що він побачив, було досить дивним. Невгамовний промінець реєстратора немовби теж лагодився дрімати. Він, як маятник годинника, що ось-ось має зупинитись, мляво, одноманітно розгойдувався у згасаючому ритмі.

“Що сталося за ці хвилини? — подумав Х’юллет. — Тепер, коли я смертельно стомився, коли в мене немає сил навіть на те, щоб подумати, промінь уперше за останній час так уповільнив рух. Він поводиться, як… відбиток моєї думки!”

Від хвилювання Х’юллет мерзлякувато зіщулився. Думки, мов змилені коні, яких раптом підстьобнули, нестримно рвонули. І водночас затанцював промінь на шкалі, не затримуючись на поділках.

“Що це?.. Невже хід моїх думок впливає на прилад? Стривай! — наказав собі Х’юллет. — Спершу перестань хвилюватися”.

Він мовби напнув віжки своїх думок, і ті стали дибки, протестуючи проти наказу. І знову промінь затанцював, але вже не по всій шкалі, а тільки в її центрі.

Цей приймач значився під номером 18. Кондайг працював над удосконаленням апаратів для реєстрації нейтринного випромінювання. У спеціальних камерах газ опромінювали потоками нейтрино. Електрично нейтральні елементарні частинки завдяки своїй нейтральності легко проходили в ядра і змінювали внутрішньоатомні сили. Утворювалися ізотопи, і промінь реєстрував їх народження на шкалі.

Х’юллет будував дедалі чутливіші приймачі, поки створив оцей — № 18 — з одним лише входом для променів.

І тепер він дивився на нього так, начебто бачив уперше. Він міркував: “Скрізь — у підземеллі, в батисфері, в лабораторії — я був поряд з апаратом. Хвилювався, мучився, шаленів, неспроможний відшукати джерело випромінювання. Шукав його всюди — в космічному промінні, в рухові хвиль та їхній взаємодії з обшивкою батисфери, в самій обшивці, — де завгодно, тільки не в собі самому.