У підводних печерах
- Автор: Росоховатский Игорь Маркович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: “ВЕСЕЛКА”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «У підводних печерах». Краткое содержание книги:
аквалангістів, що раніше провадили тут обстеження, та масового загину риби. З судна спускають
батискаф… Про те, як було розгадано таємницю бухти, розповідається в гостросюжетній повісті “У
підводних печерах”.
У збірнику також вміщено фантастичні оповідання: “Ціна золота”, “Таємниця професора
Кондайга”, “Море вирує в нас”, “Пірат”.
Агіре щось спитав у літнього жерця, який був тут, на пристані, й звернувся до нас.
— Ходімо скоріше, поки приготування не закінчено.
Ми підійшли до будинку, складеного з гранітних плит. З вікон долинав розмірений шум, ніби там, за стінами, крутилися жорна. Виявилося, що це справді було так. Жорна перемелювали золото — розтирали золотий пісок і невеличкі самородки на порошок.
Варто мені було побачити це, і я переконався в правильності своїх здогадів.
На відполірованій кам’яній плиті лежав молодий воїн, а біля нього клопоталися четверо жерців. Один натирав його тіло мастилом, а троє інших з тростин обдували воїна золотим пилом. Юнак поступово перетворювався на “золотого ідола”.
Я зиркнув на Білена. Його лице пашіло багряним рум’янцем.
Особливо ретельно жерці змащували і наносили шар золотого пилу на ті місця, де у юнака траплявся рубець.
— Так вони виводили і твої шрами? — тихо спитав я Агіре.
Він кивнув у відповідь.
Я подумав, що треба буде взнати склад мастила, яким натирали тіло воїна. Очевидно, воно в суміші з золотим пилом виявляє сильнішу дію, ніж сполуки золота, які застосовуються у сучасній медицині.
Тим часом жерці подали воїнові у великій чаші напій золотистого кольору. Я майже не сумнівався, який там домішок.
— В озері він залишить свою золоту шкіру й народиться заново — здоровий, як немовля. Він почне жити вдруге, потім — утретє, вчетверте, — Агіре, рахуючи, загинав пальці. — Золото рятує нас від хвороб, як рятувало наших предків.
Воїн звівся зі свого ложа, спираючись на лікті. Обличчя його жовтаво заблищало, і я мимохіть подумав про “благородний” і “проклятий”, “рятівний” і “згубний” метал, про “всесвітній еквівалент”, який має тисячі різновидів і тисячі цін. Ціна зростала, коли золоту монету брав до рук раб — останню монету для викупу. Ціна падала, коли монету недбало кидав на зелений столик картяр. Золото бідняків і золото багатіїв, золото для свободи, і золото для розбою, золото для того, щоб нагодувати голодних дітей, і золото для закріпачення тих, хто його не мав…
Проте у золота залишилася ще одна ціна, про яку забували тирани, багатії, загарбники, але пам’ятали лікарі й мудреці. Одні купували за золото дорогі ліки, виписували з далеких країн тямущих лікарів, інші вживали саме золото як ліки. В цій парадоксальності розкривалася різниця між людьми — тими, хто прагнув до влади й могутності, й “диваками”, які вперто збирали крупинки знань.
Почувся дріб барабанів. Жерці допомогли “золотому ідолові” всістися на ноші.
Агіре подав мені чашу із залишками напою. Напій був гіркуватий, нагадував смаком препарати з кризолганом, які ми іноді використовували для лікування туберкульозу. Я попросив дозволу відлити трохи напою у флягу.
— Можна дізнатися, як його готують?
Один із жерців, який, певно, почув моє запитання, різко обернувся. Я подумав, що він розсердився, але жрець тільки усміхнувся:
— Білій людині золото потрібне зовсім на інше…
Це він нагадував мені, що кожна річ, крім звичайної ціни, яку ми даємо їй, має ще одну, приховану, і, може, найголовнішу ціну…
ТАЄМНИЦЯ ПРОФЕСОРА КОНДАЙГА
І
Тонкий, як голка, фіолетовий промінчик шастав по шкалі. То виписував складні закрути, то перескакував через поділки, наче закреслював їх.
Х’юллет Кондайг знеможено опустився в крісло. Йому було несила збагнути своє творіння. Він прибрав з кабінету, ба навіть з лабораторії все, що могло давати нейтринне випромінювання, а реєстратор все-таки не вгамувався.
Це було незбагненно. Усе, що знав Кондайг, не давало ключа до розгадки. Хоч куди ставили приймач, — до екранованого кабінету, в підземелля, під воду, — промінь робив карколомні стрибки.
Після досліду, номер якого позначався чотиризначним числом, Х’юллет вкрай знесилів. Звичайно, можна було б висунути заманливу й сміливу гіпотезу, заспокоїтися на тому й працювати далі з менш чутливими приймачами. Проте Х’юллет Кондайг не любив фантазувати й висувати хисткі гіпотези. Для нього прилад, сконструйований в лабораторії, був важливіший за будь-яку теорію. А ще Х’юллет мав особливість порівнювати речі не за їхньою схожістю, а за відмінністю. Через те й зайшов у безвихідь, неспроможний ні обрати якусь гіпотезу, ні погодити незвичайне явище із звичайним.
Х’юллет сидів у кріслі й байдуже дивився кудись у куток. Там миготіли фіолетові зайчики, переламуючись на екранах приладів. Ні про що не хотілося думати. Він ніби дрімав.