На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
Альфонсо дав Педро випити вина, і той прийшов до тями.
— Ну, стара шкапо, тепер ти лізь у воду, — обізвався Доменіко, підштовхуючи Тірсо.
— Зажди, Тірсо, — мовив стерничий. — Здається, тут є молодші за тебе й здоровіші. — Він міцно стулив губи, глянув сердито на Доменіко й наказав: — Ану, лишень роздягайся! Чого стоїш?
— Не моя черга… Що я, гірший за нього? — огризнувся той.
— Менше патякай! — розгнівався Франсіско. — Роздягайся!
Доменіко, щось мимрячи собі під ніс, став роздягатися.
“Молодець Франсіско! Заступився за хворого Тірсо…” — вдоволено подумав Федя й мимохіть замилувався стрункою постаттю стерничого.
Коли настала черга пірнати Франсіску, той швидко роздягнувся, обв’язався вірьовкою і спустився з корабля. Сховавшись у глибині, він не виринав так довго, що на палубі занепокоїлись.
— Може, під днище попав? — стурбовано обізвався Тірсо. — Тягніть, хлопці.
— Нічого з твоїм оборонцем не станеться, — пробурчав Доменіко. — Одноокий здоровий, як бик.
В цей час на поверхні з’явилася голова стерничого. Голосно пирхаючи, він крикнув:
— Знайшов! Тягніть наверх! Тримаючи в руці сокиру, Франсіско ще кілька разів пірнав, аж паки не гукнув весело:
— Готово! Все в порядку!
— Ну й майстер же пірнати наш стерничий! — заздрісно мовив Альфонсо.
Незабаром матроси пішли ремонтувати вітрила. На кормі лишилися Франсіско, Кудряш і Ніанг. Стерничий став одягатися. Ненароком з кишені його камзола висунулась книга і впала Феді під ноги.
“Цікаво, що це?” — подумав Кудряш і підняв книгу. Розгорнувши її, хлопчик побачив, що вона не рукописна, а виготовлена друкарським способом.
Федю дуже здивувала назва книги. На титульній сторінці він прочитав:
“DE REVOLUTIONILUS ORBIUM CAELESTIUM”.
“Гм, написано не по-іспанському”, — подумав Федя і простяг стерничому книгу.
— Дякую, герцог. Гадаю, з цим трактатом ви знайомі?
— Не розумію, про що тут йдеться, — зізнався Кудряш.
— Як? — жахнувся ФрансІско. — Ви… ви не знаєте латині?
— Не знаю.
Вражений стерничий тільки розвів руками. Він не йняв віри, що герцог, який так глибоко розумівся в різних галузях науки й техніки, міг не знати латині! Адже в середні віки цією мовою видавали всі наукові, філософські, медичні, технічні праці! Для вчених того часу знання латині вважалося обов’язковим.
— Тоді я вам допоможу: “De revolutionilus orbium caelestium” в перекладі на іспанську звучить так: “Про обертання небесних кіл”…
— Ага, — кивнув Федя й, боячись, щоб стерничий не помітив його байдужості, додав: — Цікаво, хто її написав?
— О, — підніс палець догори Франсіско, — її автор польський астроном Микола Копернік… Це був великий і безстрашний учений. Він не злякався навіть самого папи римського, його кардиналів, інквізиції… В своєму трактаті вчений доводить, що в, центрі всесвіту знаходиться не Земля, а Сонце. Майже все своє життя Копернік присвятив цій книзі. Він працював над нею тридцять років і помер — ви тільки подумайте! — того ж дня, коли вийшла книга — 24 травня 1543 року… Бідолаха вчасно залишив білий світ. Інакше ченці, не задумуючись, спалили б його на вогнищі.
— Про Коперніка я чув, — підхопив Федя. — Він перший довів, що Земля рухається навколо Сонця.
— Що ви, герцог! Задовго до Коперніка, ще за двісті років до народження Ісуса Христа, грецький учений Арістарх у своїй праці. “Про розміри й відстані Сонця та Місяця” давав вказівки, що Земля обертається круг Сонця…
— Вперше чую про такого вченого, як його?
— Арістарх, — повторив Франсіско і люб’язно запропонував: — Якщо вас цікавить його книга, то, будь ласка, завітайте до мене в гості. Ви ж Іще не були в моїй каюті. Почитати дещо знайдеться. Книги — моя пристрасть… Щоправда, більшість із них латинською мовою. Та то пусте… Коли бажаєте, яз задоволенням навчу вас латині… Не маючи наміру образити вас, скажу, що й з іспанською у вас не все гаразд.
— Дякую, дякую, — щиро сказав Федя, — я б тільки хотів…
— Можливо, у вас сумнів, чи маю я права бути вашим наставником? Тоді даремно турбуєтесь Можу показати свідоцтво, що не тільки прослухав повний курс Саламанкського університету, але й дістав звання лиценціата. А це, як вам відомо, дає право викладати.
— Ви не так мене зрозуміли, — почервонів Федя. — Я хотів сказати… хотів попрохати про інше… Щоб разом зі мною вчився й Ніанг.