На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
— Не заперечую… Але як подивиться на це дон Дієго?
— Без Ніанга я не хочу.
— Федю, — несміливо втрутився Ніанг, — не треба… Навіщо я тобі? Ти білий, я чорний. Учися сам…
— Якщо ти ще хоч раз скажеш так, — образився Кудряш, — я перестану з тобою дружити…
— Ну, гаразд, — перебив Франсіско, ласкаво глянувши на хлопчиків єдиним оком” — хай приходить і Ніанг. Але про це знаємо лише ми втрьох. Домовились?
В цей час почувся голос Доменіко:
— Ніанг! Ніанг! Дон Дієго кличе до себе!
Ніанг бігцем подався до капітана.
— Знаєте, що я вам пораджу, — обізвався Франсіско, коли залишився з Федею на самоті, — краще киньте дружити з негром. Це може завдати вам багато прикрощів.
Забачивши, що хлопчик спохмурнів, стерничий мовив знову;
— Даремно ви ображаєтесь на мене, я раджу вам від щирого серця… Те ж саме я сказав би своєму синові. Ви молоді й ще не знаєте життя… Можливо, у вашій країні цьому й не надають такого великого значення, але в нас… — Він помітив іронічну посмішку на Фединих губах і вигукнув: — ІІовірте, я зазнав цього на собі! Ось вам доказ мого щирого до вас ставлення й побажання добра… Слухайте, і ви почуєте те, що знаю тільки я, чим ніколи не ділився ні з ким… Мій батько, — тихо мовив Франсіско, соромливо опустивши очі, — звичайний ремісник — лимар… Для таких, як я, двері королівських університетів зачинені. Туди пускають лише синів знатних грандів, кабальєро, ну ще ідальго… Якийсь нікчемний ідальго стояв вище за мене. І це тільки тому, що я син лимаря… Я воював за інтереси короля, хоробро бився, важив життям, але це нікого не цікавило. Для всіх я лишався простолюдином.
— Яка різниця, хто ваш батько? — простакувато запитав Кудряііі?
— Як?! — із серцем вигукнув стерничий. — Якщо я ідальго — переді мною відкриті всі шляхи, я повноправний громадянин, я вільний, я пан! Я наказую, а не мені наказують… Товариші, дізнавшись, що я з простої сім’ї, відсахнулись від мене… Я страждав, проклинаючи день свого народження! Я зненавидів усіх. — Франсіско замовк. Обличчя його було бліде, губи нервово смикалися, на лобі виступив піт. — Але потім я знайшов вихід! — Він боляче стиснув Федю за плечі своїми дужими вузлуватими пальцями. — Я купив собі шляхетство, став належати до шляхетної верстви.
— Не розумію, — знизав плечима Федя, — яке відношення це має до моєї дружби з Ніангом?
— Величезне! Ідальго не повинен дружити з чорношкірим рабом. Своєю поведінкою ви показуєте поганий приклад іншим. Я вас розумію й кажу це вам як друг, та чи зрозуміють інші? Признатися по секрету, дону Дієго це дуже не до вподоби. Він вважає що ви порушуєте основи моральності…
Франсіско замовк. Мовчав і Федя. Тисячі суперечливих думок вирували в його голові.
“Навіщо Франсіско це все розповів мені? — запитував себе хлопчик. — Чому він шукає дружби зі мною? Адже я бранець на кораблі. Яка йому користь із цього?.. А можливо, я даремно так погано думаю про нього? Може, він все казав щиро, від душі… Тоді розповім йому про змову Педро й Гуго, про все, що вони замислили… Але ж Гуго, змовляючись із Педро, чомусь згадував про Одноокого, про Франсіско?.. І можливо, вся ця зворушлива історія з батьком-лимарем, з купівлею шляхетства тільки хитра вигадка? Може, стерничий закидає вудочку й тільки чекає, щоб я клюнув на його приманку?.. Спокійно, спокійно… Треба все перевірити, розпитати Ніанга. Він не один місяць знає стерничого…”
— Герцог, — почав Франсіско, ніби бажаючи продовжити обірвану розмову, — до речі, я зовсім забув сказати: Восьминіг затаїв злість і збирається звести з вами рахунки. Так що будьте обережні, особливо вночі.
— Щиро вдячний вам за пораду. Що ж до Ніанга…
— Тихше… — Франсіско приклав палець до губів. — Не інакше як Ніанг піднімається до нас.
— Ну, що там скоїлось? — спитав Федя.
— Нічого особливого. Дон Дієго розбив бутля з вином, а мені наказав зібрати черепки й вимити підлогу.
— Даруйте, герцог, — мовив стерничий, — але я присяду. Щось погано себе почуваю… — Він важко опустився на лавку.
— Ви дуже довго були під водою, — мовив Ніанг.
— Можливо, й від цього, — згодився Франсіско.
— Ех, був би тут акваланг! — мрійно вимовив Федя.
— Що ви сказали, герцог? — поцікавився стерничий.
— Акваланг, — пояснив Кудряш, — таке нескладне пристосування. Його ще звуть підводними легенями. На обличчя одягають маску, за спиною два балони із стисненим повітрям, на ногах ласти… Можна хоч годину плавати під водою: ні голова не заболить, ні кров з носа не піде, як у Педро.