На каравелі "Улюбленець Нептуна"
- Автор: Суслов Владлен Олексійович, Росин Вениамин Ефимович
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «На каравелі "Улюбленець Нептуна"». Краткое содержание книги:
Проте хлопчик помилився. Після ряду загадкових і незрозумілих пригод Федя з подивом і страхом переконується, що він потрапив на справжню купецьку каравелу, команда якої в усьому дотримується звичаїв давноминулої епохи. Кудряш стає свідком диких взаємин між забобонними матросами, спостерігає люте знущання капітана над своїми підлеглими. Федя наочно переконується, яка прекрасна наша дійсність порівняно з темною й відсталою добою середньовіччя.
Тримаючи руки в кишенях, Федя вже було крутнувся на місці, щоб іти геть, коли зненацька виразно почув, як Дієго вимовив слово “герцог”.
“Що вони там про мене говорять?” — зацікавився хлопчик. Переконавшись, що поблизу нікого нема, Федя тихенько підійшов до дверей.
Тепер уже говорив не Дієго, а хтось інший.
— …Ви тут мене лаєте, пане, а я ні вдень, ні вночі очей не стуляю. Тільки й клопоту, як би краще виконати ваш наказ… І ось вам, будь ласка, новина: Восьминіг шепотівся з паном стерничим і…
— Що, що? — недовірливо перепитав капітан. — Чи розумієш ти, йолопе, що мелеш?! Ми з Франсіско плаваємо не один рік. Всякого бувало, і він ніколи не зраджував мене. Ми служили обоє на адміральському кораблі “Сант-Яго”… Франсіско прийшов до нас з університетської лави… І затям собі назавжди, Доменіко, що він не якийсь там бездомний бурлака, пеон, як ти! Ми з ним ідальго!
“Певно, Доменіко вже наклепав щось, — спохмурнів Федя. — Чому ж Дієго раптом згадав мене?”
— Я нічого не маю проти дона стерничого, — виправдувався матрос. — Звичайно, між ним і Восьминогом не може бути нічого спільного… Та я, казати правду, й не розчув до пуття, про що вони говорили.
— Іржавий якір тобі в бік! — вилаявся капітан. — Так чого ж патякаєш пусте, коли не розчув?.. Ось тобі на перший раз! — Почувся ляпас. — А вдруге… дивись у мене.
— Даремно б’єте, дон Дієго… Я вже так пильную… Ой-ой-ой! Що ми накоїли?! Тут же висить ця річ, яка сповістила герцога про шквал…
— Ну й що з того?
— Герцог умисне повісив її, щоб знати, про що ви говорите. А я ледве не обмовився.
“Це він про барометр”, — здогадався Федя, ледве стримуючи сміх.
— Зніми її і накрий подушкою, — наказав капітан.
— Я боюся… Може, ви?
— Ну, трясця з нею! Завісь її плащем.
З хвилину панувала тиша, потім Дієго знову заговорив:
— Чого в тебе так руки тремтять?
— Та все через цю кляту штуку. Я боявся; що з неї ось-ось вистрибне який-небудь біс або відьма, схопить за горло І кінець. Пікнути не встигнеш… Але тепер, коли вона під плащем, я скажу про герцога… Він, ваша милість, не герцог зовсім, тільки прикидається ним… Він… Навіть сказати страшно, пане…
Федя похолов: “Невже Доменіко звідкись дізнався правду? Що робити тепер?”
— Хто ж він? — суворо спитав капітан.
— Він син сатани… самого Люцифера…
— Ти що, очманів? Вина нахлебтався?!
— Вже два дні й росинки в роті не мав… Подумайте самі, й ви згодитесь, що тільки нечиста сила могла допомогти йому накликати бурю в такий ясний день. А чарівні палички? І їсть він якось не по-людському — із залізних банок. Якісь порошки мішає… А солодкі камінці?.. Дружить із чорноликим язичником… Вірте мені, все це неспроста.
— Звідки ти нахапався цих дурниць?
— Гуго мені очі розкрив учора ввечері…
— Навіщо раптом Люциферу знадобився мій корабель? — недовірливо мовив капітан.
— А я звідки знаю? Ви, ваша милість…
— Коли б герцог був сином Люцифера, — обірвав Дієго, — він уже б з нами давно звів рахунки. Бреше Гуго, зі злості наговорює на герцога… Йди й не спускай очей з Педро. Особливо пильнуй за Гуго і не розвішуй вуха. А то обкрутить нас круг пальця старий хитрун і втече разом із золотом… За герцогом теж наглядай… Мало чого, сам розумієш… А зараз ходімо глянемо, чи готується Гуго добувати золото.
Федя ледве встиг відскочити й присісти за купою канатів, як двері відчинилися. Вийшов капітан, за ним Доменіко. Як тільки вони зайшли до алхіміка, Федя підвівся.
“Ну й пройдисвіт, цей Гуго, — думав він, — як хитрує! Не сам наговорює на мене капітанові, а діє через Доменіко. Вже, певно, і в капітана з’явилася підозра, коли наказав стежити за мною… А як вони злякалися барометра! Навіть торкнутися його боялися… Тепер я можу казати, що він усе мені розповідає. І не тільки розповідає! Я скажу, що барометр може обернути купця та його лакузу на риб, на котів, на каміння… От здорово вийде! Треба глянути, чи не зіпсували вони анероїд”.
Прочинивши в каюту двері, Кудряш побачив, що барометр запнуто чорним плащем на жовтій атласній підкладці. Федя виліз на ліжко, скинув плащ і постукав пальцем по склу барометра. Тонка стрілка здригнулася і поповзла на “ясно”. Анероїд був цілий.
Скрипнули двері. Федя зіскочив з ліжка, гадаючи, що повернувся Дієго, але на порозі побачив Ніанга.
— Не ображайся, Федю, — мовив той. — Давай помиримось.
Тільки тепер Кудряш згадав, чого йшов у каюту, швидко розшукав рюкзак і дістав альбом.