Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
Андрій тепло посміхався. Здавалося, не було в нього більшої турботи, ніж службові успіхи Юрія.
Гармаш ошелешено дивився на нього.
— Хороша у вас інформація… — спромігся видушити з себе.
— Бачиш, Юрку, у чому річ… — Андрій узяв його за гудзик на піджаці. — Я теж на цій фабриці працюю… Ти знаєш моє прізвище і хто я? Я — Божко, — удавано весело сказав. — Ти ніколи не здогадувався, що головний інженер «Оріона» і твій друг Андрій — одна особа?
Юрію здалося, що обличчя інженера, освітлене вогнями ресторанного залу, викривляючись, розпливається перед очима. Потім на нього наче наповз аркуш листа із фабрики «Оріон», де згадувався головний інженер Божко.
— Облиш ти це діло, Юрку, — спокійно, наче доброзичливо вів Божко. — Давай по-хорошому розберемося… Мене просили побалакати з тобою. Ти ще не заліз глибоко в справу, нічого не встиг виявити. Та й не виявиш, до речі… Ніхто тобі не дорікатиме. Адже і у вашій роботі бувають невдачі. Тим більше, що ти працівник молодий, а тобі накинули явно безнадійне діло.
Гармаш мовчав. У голові закружляли спогади про їхнє випадкове курортне знайомство…
Мовчанка гнітила Божка, і він нервово постукував пальцями по бар'єру.
— Чи, може, ти хочеш втоптати в грязюку людей і мене з ними? Нащо це тобі?! — жалісливо продовжував він. — Згадай, колись я врятував тобі життя. Витяг з-під коліс вагона. І я не шкодую. Сподіваюсь — ти благородна людина… Закрий справу, не копайся більше. А за це я тобі обіцяю покінчити з усякими хибами, зав'язати, як кажуть… Адже головне завдання міліції не так ловити, як попереджати злочини. От вважай, що ти попередив. А я в свою чергу перед тобою в боргу не залишусь. Хочеш — візьму інженером на фабрику. Зробиш кар'єру. Можна й інакше тебе підтримати. Ти скільки одержуєш? Мізерію. Без штанів ходиш…
Юрій відчув, як стискаються його кулаки. Він нічого не міг з ними зробити, примусити пальці розпростатися, послабити м'язи. Його мало не затіпало від нестримної потреби вибухнути. Вдарити Божка в обличчя, вдарити з усієї сили, щоб під кулаком хруснули кістки, щоб розбити масні губи, щоб замовк цей рот!
Але мусив стриматися. Будь-що. І, не знаючи, куди вилити свій гнів, Юрій повернувся до бар'єра і до болю в кістках втиснувся кулаками в тверду деревину.
За кормою бігли золоті хвильки, погойдували ресторан і з легким дзюрчанням одна за одною губилися в чорному безмежжі ріки. У залі затихла музика, чувся лише брязкіт келихів, виделок і густий приглушений гомін голосів, схожий на шум бджолиного рою.
Лейтенант мовчав. Усі свої сили, всю свою волю мобілізував на одне: стриматися!
Зате в Божка нерви не витримали.
— Якщо не врятуєш мене, — заговорив він іншим тоном, — не пристанеш на це, завтра ж офіційно заявлю, що ти зі мною гуляв у Криму і гуляєш зараз, п'єш на мої гроші, які ви там у себе вважаєте нечесними. Тобі від цього не відкараскатися і пляму не змити ніколи… Та й мало що можна зробити, щоб зіпсувати біографію. Буду скаржитися, що ти зводиш зі мною особисті рахунки за яку-небудь дівчину… Ну, скажімо, за Інну. І тебе зганьблять, розтопчуть на самому початку кар'єри. Не думай, що ми безсилі. Маємо своїх людей, маємо зв'язки. Отже, вибирай… Битися чи миритися. Коли битися, то не на життя, а на смерть…
Цей одвертий цинізм, здавалося, вже нічого не міг додати до характеристики Божка. Юрій переміг себе, розслабив м'язи.
— Добре, Андрію, — сказав ледь чутно. Взяв його під руку і, тамуючи огиду, повів до залу.
— Де ви пропадали? — закричав на них Кость і враз весело заблищав своїм великим, як у коня, золотим зубом. Але очі в нього були насторожені, як у шкодливого кота, що стежить за кожним рухом людини.
— Подихали повітрям, — спокійно і навіть весело відповів Божко, і Костів зуб наче заблищав ще дужче.
Інна кинула пильний погляд на Божка, на Юрія і здогадалась, що чоловіки про щось розмовляли. Власне, це ж вона організувала зустріч, на якій Андрій брався умовити хлопця піти з міліції. Але чому Юрій такий схвильований і наче невдоволений? Здається, невдячність — одна з рис його характеру.
Інна ображено стиснула губи.
— Тепер ще по одній, — запропонував Божко.
— Більше не п'ю! — заперечив Гармаш.
— Ну, заради доброго діла можна, Юрку… А згадай, як ми познайомились у вагоні і подружились…
Божко, здавалося, вже повністю опанував себе, як завжди, доброзичливо жартував, тільки, коли, перехилившись через Інну, наливав Юркові, пальці його ще тремтіли, і він пролив вино.