Тайники розкриваються вночі
- Автор: Кашин Володимир Леонідович
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Тайники розкриваються вночі». Краткое содержание книги:
Своїм успіхом Юрій Гармаш зобов'язаний чесним радянським людям, старшим товаришам з кримінального розшуку, які допомагають йому робити перші кроки в його нелегкій і потрібній справі. Дія роману відбувається в першій половині 1960-х років.
— Ой, Андрію, — скрикнула, відсовуючись, дівчина. — Ви плаття заллєте…
— Не біда, Інночко. Нове подарую.
— Ого, який ви щедрий! — неприродно засміялася дівчина. — Я таких подарунків не беру.
Юрій намагався підробитись під загальний тон компанії, але не зміг. Щоб не виказати себе, втупив погляд у тарілку — бо йому самому здавалося, що з очей так і бризкає лють, — і вимушено осміхався.
Та ось повз їхній столик пробігла офіціантка. Лейтенант гукнув її і поліз до кишені. Ще раз подумав, як то добре, що він сьогодні одержав зарплату і не встиг віддати гроші матері.
— Ні, ні, платитиму я, — як завжди, промовив Божко і витяг квадратно шкіряне портмоне, прикрашене блискучими металевими оздобами.
— Тоді, як кажуть, на німецький рахунок. Кожний за себе, — рішуче заявив Юрій.
— Он як! — закопилила губу Зіна, яка досі не промовила жодного слова в компанії, а тільки шушукалась із Костем. — Хіба дівчата коли-небудь платять?
— Я маю на увазі мужчин, — не бажаючи починати з нею дискусію, буркнув лейтенант і, поділивши в думці суму рахунку на три, поклав свою частку на блокнот офіціантки.
На хисткій дерев'яній кладці, що вела з ресторану-пароплава на берег, Інна обіперлася на руку Юрія. Він ще дякуватиме їй за цей вечір!.. І як прикро, що не можна відкритись, сказати, що зустріч з Андрієм організувала вона. Коли-небудь, як Юрко стане директором великого підприємства або видатним ученим, нагадає йому про це…
Тепер Інна не здалася юнакові граціозною і легкою. Кладка хиталась у нього під ногами, в голові гуло, світ паморочився, хоч Юрій був зовсім тверезий, і якась гірка образа, по-дитячому болюча й несправедлива, стискала його серце.
На набережній примусив Інну попрощатися з компанією і повернув з нею у протилежний бік, до мосту Патона[3].
Інна щось говорила, але він не слухав, не розумів жодного її слова.
Зелений вогник таксі врятував його. Молоді люди помчали до міста. Гармаш уже не мав чого критися і з люттю послав якусь гадину під три чорти.
— Що з вами, Юрку? — здивувалася і образилась дівчина. — Чого це ви? Наче багато й не пили…
— Даруйте, Інно, страшенно розболілась голова.
Він мовчки висадив її біля дому і, навіть не подякувавши за товариство, пристукнув дверцятами.
Таксі рвучко взяло з місця, й Інна провела сердитим поглядом вогник стоп-сигналу, який, кілька разів блимнувши, зник у нічній темряві. Вона мало не заплакала: який невдячний! Дурень! Андрій ніколи не повівся б так з дівчиною…
Доповідь Вовченкові
Варвара Олексіївна не спала, з тривогою прислухалась, як крутиться син на дивані, як важко дихає. Невже Юрко напився? А може, захворів? Повернувся пізно ввечері, блідий, із такою люттю в очах, якої мати ніколи не бачила в нього. Випив нахильці кухоль води, мовчки роздягся і ліг.
Лейтенантові дошкуляло не тільки те, що так безглуздо потрапив у дурне становище і, як з'ясувалося, наче був приятелем злочинця, ображало не тільки те, що Божко хотів підкупити його, не міг же він заборонити інженерові по-своєму думати про людей, не злякався Юрій і погроз. Найбільше мучило, що Божко називався його рятівником. У вухах лящав голос Божка: «Я не шкодую… Сподіваюсь, що ти благородна людина». І хоч Юрій знав, що жест пасажира був тоді зайвим, що він і сам вскочив би у вагон, навіть більше того, схопивши за руку, інженер міг перешкодити йому, але ж той і справді кинувся на допомогу незнайомій людині… Отже, не все загинуло в його душі, збереглося і щось хороше. То, можливо, в ресторані треба було відверто сказати, що боротиметься з усією їхньою компанією до кінця, що вранці ударить на сполох. Адже тепер він переконався, що на фабриці й справді є зграя небезпечних злочинців.
А натомість, щоб приспати пильність Божка, удав, ніби поступився, збрехав, і це — підступно.
Але хіба на підступного й підлого ворога можна йти з піднятим забралом? Юрієві згадалося, як одного разу прочитав він, що німецькі фашисти на початку війни скаржились, нібито більшовики воюють не лицарськими методами, не погоджуються битися тільки вдень, щоб уночі німецькі солдати могли поспати.
Це було так цинічно, що юнак ледве повірив очам і кілька разів перечитав це місце. Убивця вимагав до себе лицарського ставлення!
А це хіба не війна, війна підступного ворога проти народного добра, проти держави, непомітна для стороннього ока, але від того не менш жорстока й кривава.
Ні, він учинив правильно. Не міг дати Божкові в руки зброю, допомогти притаїтися зі своєю компанією в підпіллі, щоб потім, коли мине гроза, знову взятися за своє.
3
Міст Патона — один із мостів через Дніпро у Києві. Початок будівництва — 1940 рік, прийнятий в експлуатацію 5 листопада 1953 року. Перший у світі суцільнозварний міст завдовжки 1543 метри. Безпосередню участь у проектуванні та будівництві моста брав академік Євген Оскарович Патон, іменем якого названо цю споруду.