Білий Бім Чорне вухо

— Отож не на продаж, — втрутився й Альоша.

— Що ж, так то й так, — невдоволено буркнув Клим, злегка поторсав Біма по холці й пішов собі.

Після вечері, під ліхтар, Хрисан Андрійович заколов валашка й, підвісивши за задні ноги на розтопірці, зняв з нього кожушину, випотрошив, обмив тушку й залишив її в сараї до ранку.

Петрівна цілий вечір то вкладала яйця в кошик, то натоптувала масло в слоїки або заливала їх маслом топленим. Потім вона рядочком ставляла їх у базарні, з білої лози, кошики.

Оце тепер Бім вловив, що від усього цього (баранець без кожушини, яйця, масло, кошики) пахне міським базаром. Кому, як не йому, це знати! Усе місто від краю й до краю вій вивчив, шукаючи Івана Івановича. І Бім захвилювався: базар, місто, кошики, своя власна квартира — усе сплелося в одно: Іван Іванович там.

Ніч він не склепив очей.

Рано вдосвіта Хрисан Андрійович загорнув уже тверду тушку в чисту мішковину, обмотав шпагатом і поклав її на плече. Петрівна почепила на коромисло два кошики, підпила й поклала його на обидва плеча. Як Бім просився з ними! Він так же казав, настійно товкмачив їм: «Мені треба з вами. Я — туди. Візьміть».

Ніхто не зрозумів його переживань. Хрисан Андрійович ще й докинув, поправляючи й умощуючи тушку на плечі:

— Притримай-но, Альошо, Чорновуха — коли б не побіг за нами. Альоша узяв його за нашийник й притримав на ґанку. А Татусь та Матуся, кожне з важкою ношею, повільно попрямували до шосе, до автобусної зупинки. Бім проводив їх поглядом, не звертаючи уваги на Альошині ласку та умовляння, проводив, аж поки їх видно було.

Невдовзі надійшов Клим з рушницею та рюкзаком. Мисливської сумки й патронташа на ньому немає (недолік екіпіровки Бім негайно ж відзначив). Однак-таки — рушниця! — ось у чому головне. Бім довірливо потягнувся до мисливця і враз відчув, що в кишеню насипано патронів. Теж відхилення значне. Та головне — рушниця. За людиною з рушницею він піде куди завгодно. Надовго чи ні, а піде. Така вже вдача у лягавих собак, і Бім не був винятком: у нього на якийсь короткий час була затихла туга, що виникла ото останніми днями, — навіть так. По відношенню до рушниці Бім був звичайним мисливським собакою. Не треба його звинувачувати у відсутності логіки, істину він міг збагнути тільки практикою, хоч і був найрозумніший собака серед собак. Перед ним ще багато переживань лише від самого того, що він — собака. Не будемо звинувачувати.

— Ходімо, Чорновух, на полювання, — сказав Клим.

Бім застрибав перед ним: «На полювання, на полювання!» І Клим узяв його на ремінний поводок, а Альоша попередив:

— Дядю Климе, коли Чорновух стане, витягнеться, замре, то тут і куріпки. Йому треба крикнути так: «Лякай!» Бо з місця не зійде.

— Справді?

— Авжеж! Я знаю, — поважно відповів Альоша. — Мені оце уроки вчити, а то б сам показав.