Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності
- Автор: Эндшё Даг Эйстейн
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-67-0
- Переводчик: Ольга Белая
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Секс та релігія. Від балу цноти до благословенної гомосексуальності». Краткое содержание книги:
Книжка, що становить захоплююче дослідження звичаїв, ритуалів і правил, стане у пригоді всім, хто цікавиться питаннями культури, релігії, а також статі та сексуальності.
ISBN 978-617-7192-67-0 (Видавництво Анетти Антоненко)
ISBN 978-966-521-693-3 (Ніка-Центр)
© Universitetsforlaget 2009
© Переклад. О.Біла, 2017
© Видавництво Анетти Антоненко, 2017
© Ніка-Центр, 2017
Деякі ранні отці церкви вважали, що, навіть якщо розлучення відбулося через зраду, невинна сторона теж не має права на повторний шлюб323. Тертуліан, наприклад, заявив, що другий шлюб «не можна назвати не чим іншим, як формою блуду»324. Але невдовзі традиційні гендерні відмінності знову з’явились. Ельвірський собор в Іспанії на початку IV століття, наприклад, постановив, що чоловік повинен розлучитись, якщо його дружина зраджувала; якщо ж зраджував чоловік, дружина взагалі не має права вимагати розлучення325. В православній Візантії чоловік міг розлучитися зі своєю дружиною не тільки через перелюб, а й у разі, якщо вона часто відвідує сумнівні громадські місця, такі як іподром або публічні лазні. Зрада чоловіка не була достатньою підставою для розлучення; перелюб мав бути привселюдним або руйнівним, на думку суспільства326.
Крім гендерної нерівності, існувала ще й нерівність соціальна. Карл Великий забороняв повторний шлюб після розлучення, проте сам одружувався та розлучався декілька разів327. Проте, як ми всі пам’ятаємо з підручників історії, навіть для монархів завжди було нелегко розлучитися й анулювати свій шлюб. Папа відмовився дозволити королю Англії Генріхові VIII розлучитися зі своєю першою дружиною, що зіграло важливу роль у розриві між католицькою й англіканською церквами.
Реформація не спричинила поширення розлучень навіть в Англії. Згідно із законами англіканської церкви, подружня зрада була єдиною підставою, щоб подати на розлучення в період до 1857 року. Утім, навіть якщо ви мали невірного партнера, не так легко було розірвати шлюб: тільки 16 розлучень були офіційно ратифіковані в 1670—1749 роках328. В інших протестантських країнах дозвіл на розлучення може бути наданий, якщо є докази невірності або імпотенції, а іноді якщо один із членів подружжя мав заразну хворобу, або був визнаний винним у скоєнні тяжкого злочину, або змінив віросповідання. Навіть тоді у багатьох країнах кількість розлучень на початку сучасного періоду становила близько двох розлучень на 100 тисяч жителів щороку329, порівняно з 217 розлученнями на 100 тисяч у Норвегії у 2007 році330.
Католицька церква ставиться до розлучень украй нетолерантно. Незважаючи на те що вона переважно обходить власну заборону на анулювання шлюбів, церква виступає проти спроб легалізувати розлучення в католицьких країнах. У 1932 році розлучення було дозволено в Іспанській республіці, що викликало потужну протидію з боку католицької церкви. Проте кілька років потому Франко скасував це рішення, коли його фашистський режим захопив владу331. У 1921 році Ватикан спромігся торпедувати запропонований в Італії закон про розлучення332, а також зробив усе від нього залежне, щоб переконати італійців голосувати проти нового закону про легалізацію розлучення на референдумі в 1974 році: 59 відсотків переважно католицьких італійців, однак, проголосували за збереження їхнього новоздобутого права на розлучення.
У Данії лютеранська церква розробила спеціальну церемонію розлучення333, проте такого роду християнська інституціоналізація, як і раніше, рідкісне явище. Найважливішим доказом повної зміни ставлення до розлучення серед християн є статистика розлучень. У європейських протестантських країнах 40—50 відсотків шлюбів завершуються розлученням. У католицьких країнах дуже багато людей живуть у прямій суперечності з офіційним ученням католицької церкви. Крім того, релігійна належність не єдиний вирішальний чинник. Існують значні відмінності між різними католицькими країнами Європи: у Бельгії, Ліхтенштейні, Литві, Люксембурзі, Угорщині й Австрії частка розлучень становить понад 40 відсотків, тоді як в Італії, Хорватії, Польщі й Іспанії — менше 20 відсотків334.
Буддизм в основному нейтрально ставиться до розлучення, це вочевидь пов’язано з тим, що в цій релігії ні секс, ні шлюб високо не цінуються. Традиційно розлучення легко отримати в таких країнах, як Шрі-Ланка, Бірма й Таїланд335. Проте, якщо говорити про буддійські практики в інших країнах, то тут часто з’являються труднощі, особливо для жінок. Конфуціанські й інші релігійні переконання, наприклад, сприяли тому, що жінка стикається з серйозними перепонами на шляху до розлучення у таких країнах, як В’єтнам і Китай336. В Японії, де основними релігіями є буддизм і синтоїзм, до 1947 року жінкам практично неможливо було отримати дозвіл на розлучення, якщо на це не було згоди чоловіка; тоді як чоловік, ба навіть його сім’я могли дістати такий дозвіл вельми просто, якщо дружина більше не подобалася чоловікові. Якщо дружина не завагітніла, сім’я чоловіка може змусити подати на розлучення, навіть якщо чоловік проти цього. Перелюб із боку чоловіка не давав дружині підстави для розлучення, тоді як перелюб дружини міг стати такою підставою337.