Остання подорож Сутіна

Але що з його маленькою мадонною? Він познайомився з нею в академії Колароссі на вулиці Ґран Шаум’єр, вона була студенткою. То було весною 1917 року, на костюмованому балі. Їй дев’ятнадцять. М’які риси обличчя, широкий рот і ніс, невелика візантійська ікона, виразні кольору незабудок мигдалеподібні очі. Дві коси, ліворуч і праворуч, з мідним відливом, закручені мушлями на вухах. Восково-бліде обличчя, контрастом до темних кіс. Кобальтово-синя сукня, смарагдово-зелена пов’язка на чолі.

Моді здавалося, що вона зійшла в нетрища його життя просто з полотен великих італійців. Він снив нею чотириста років. Після пекла з непередбачуваною, екстравагантною Беатріс Гастінґс він шукає інших жінок, відданих, тихих, лагідних, терпеливих, які не влаштовуватимуть повсякчас скандалів. Струнка рухома статуя з неймовірно печальним поглядом. Вона не сміється, часом видається, що вона спить, відсутня, боязка, не тутешня.

Вона нагадує оту дівчинку з «Дитинства» Рембо, Моді втиснув Хаїмові збірку «Осяяння». Бери, мусиш врешті-решт прочитати це. Прочитай «Дитинство», прочитай Enfance. Вона — то дівчинка з помаранчевими губами, яку Рембо побачив на узліссі. Він згадує про це тепер, у катафалку, тримаючи долоню біля вуха і вслухаючись згадує. Її коліна у світлому нестримному потоці, який полився з лугу. На узліссі, так, сон-трави дзвенять, вибухають, засліплюють. І її нагота в затінку, її перетинають й одягають веселки, квітковий світ, море. Так, вона — то дівчинка з помаранчевими губами, яку Рембо побачив на узліссі. Вона — маленька покійниця за трояндовими кущами.

Жанна, маленька мадонна, невідступно ходить за своїм принцом Моді, тягне його, п’яного, додому. Її батьки в розпачі, намагаються не втручатись, одначе брат не стримує скаженої люті, що його тендітна сестричка потрапила в лапи цього бабія. Одного дня вона просто зникає, не залишивши жодного повідомлення, покидає сім’ю і починає жити разом з ним. З цим сухотником, наркоманом, ще й до того ж іноземцем, євреєм, який утік з Італії. Його лагідна Жанна і слухати не хоче ні про кого іншого.

Родина не знає, куди зникла Жанна. Уже в липні 1917 року вона живе з ним у приміщенні в формі літери L на піддашші на вулиці Ґранд Шом’єр. Ліжко, комод, довга кишка майстерні. Збо сподівається, що життя Моді унормується, втихомириться. Але Моді не може припинити своїх напівпритомних ексцесів, руйнівних спалахів гніву. Влітку металеві конструкції і просмолений дах розжарюються, узимку бракне вугілля, щоб обігріти цю крижану обитель. У листопаді 1918 року Жанна народжує дівчинку, Джованну. Жанна прагне вийти заміж за Моді, він ненавидить її за це, не хоче зв’язувати собі руки путами шлюбу. Рука має бути вільна, рука має малювати, розумієш. Вона відмовляється від усього, від себе самої, тільки щоб він залишився. Вона позує йому, витирає його блювотиння, боготворить Моді з німою відданістю. Вона ревниво стежить за його натурницями. На його картинах з’являється вродлива шведка Тора Клінковстрьом. Або та ж Люня Чеховська, чоловіка якої Казимира він повністю ігнорує. Її він кохає влітку 1919, Жанна залишається з дитиною в Ніцці. Для Моді завжди важливо бути зі своїм трофеєм наодинці. Вона чекає.