Остання подорож Сутіна
- Автор: Дутли Ральф
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги – XXI
- ISBN: 978-617-614-178-5
- Переводчик: Христина Назаркевич
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Остання подорож Сутіна». Краткое содержание книги:
Чом завдаєш мені ти муки? — лунає відлунням скавчання Модільяні вулицями Сіте Фальґ’єр.
Мандрівець засвітами відламує гілочку, з якої проступає темна кров, і з куща лунає голос, зранена душа П’єтро делла Віньї волає:
Що це за розбої? Звідкіль така жорстокість узялась? Були ми люди, нині в сухостої.
Моді крекче, вигинається у своєму вдаваному сухотному болю. Та суміш мови й темного ручаю ішла з гілки. Моді й сам — така зламана гілка, він — змордований голос самогубця. Він — закривавлені легені Данте. Він — сухоти всесвіту. Сутін витріщує очі, сидячи на окупованому блощицями матраці, і гризе свого рукава. Данте непогамовно крекче у напрямку болючої стінки його шлунка. Моді — сам собі король, король Ліворно. Йому ніхто не потрібний, хіба оцей тут.
Безсоромність Моді. Малює він так само публічно, як публічно кохає. Напившись, він роздягається і демонструє своє божественне тіло англійським леді, які розпачливо відвертаються. А як безсоромно він малює тих своїх оголених богинь. Вони пропонують глядачеві свої груди, стегна, темний, заплутаний трикутник лона. Боязкі торговки і провінційні вчительки, що приїхали до столиці в пошуках щастя. Для нього звичним ділом було тягнути їх до майстерні і там роздягати. Антонія, Адрієнна, Роза, Луїза, Вікторія, Марґеріта, Альмайза, Лолотта — від них усіх не зоставалося нічого, крім пози на його полотнах, крім прегарних облич і голих тіл на дивані або лежанці. Їхні сліпучі груди, чорні лісочки лон, вабляча плоть.
Усі пам’ятали першу виставку Моді і той скандал, який спричинили його картини. Після розриву з Беатріс Гастінґс він жив у Збо і Ганки. Роботи свої малював у вітальні, Збо постачав фарби, пензлі, алкоголь і натурниць. Не заважай йому, нехай віддається своєму п’янкому шалові. У 1917 році оголені натурниці змінюють одна іншу з шаленою швидкістю. Туга плоть потягається, вигинається, красується безсоромною рожевою голизною. У грудні 1917 року Збо організовує виставку в галереї Берти Вайльс. У день вернісажу комісар кварталу, який працює навпроти на вулиці Тебу, збирається закрити виставку. Він спостерігає за натовпом перед вікнами галереї. Люди зупиняються, витріщаються на оголених, на обурливо настовбурчене волосся їхніх відкритих лон, на тріумф вагіни. Хитають головами і не можуть зрушити з місця. У повітрі назріває скандал.
У нас світова війна, а ця монпарнаська банда виставляє тут свої огидні свинуваті неподобства.
Божественна безсоромність Моді, невиліковно-невиправна сором’язливість Хаїма. Роздягнена натурниця вганяє його в стан паралізованого жаху. Зберігся один-єдиний акт, намальований 1933 року, хтось дав йому назву «Ева». Хаїм малює не голизну, ні, він малює похапцем прикриту наготу. Не чорний трикутник, возвеличений пензлем Модільяні, а сором на обличчі натурниці. У мить вигнання з раю.
Будь-яка легкість одного є тягарем для іншого, того зі Смілович. Ось вони сидять на вулиці Жозеф-Бара в будинку під третім номером у Зборовських за обіднім столом, з ними ще Кіслінґ, всі їдять мінестроне, що приготувала Люня Чеховська. Моді наївся донесхочу, втер рота рукавом і зірвався від столу.
Хаїме, а тепер я намалюю твій портрет.
Він хапається за палітру, підходить до дверей вітальні й береться малювати портрет Сутіна просто на дверях, малює з розмахом, завзято і стрімко: Хаїм дивиться з-під того свого вим’ятого капелюха. Просто на двері, задля розваги, щоб краще їжа перетравлювалася. Всі вражені, і тільки облизуються. А Ганка Серповська, подруга Збо, яка терпіти не може брудного Хаїма, бачитиме його відтепер щоранку на дверях. Один з жартів Моді. Безсоромний, стрімкий, як вітер, щоб краще їжа перетравлювалася. Відтепер Сутін красується на дверях і зазирає всім гостям у тарілки. На Ганчин лемент Моді зауважує, що в далекому майбутньому за ці двері заплатять їхню вагу золотом. А Ганка йому:
Нехай, але ж до того часу нам треба якось з цими дверима жити.
Моді намалював щонайменше чотири портрети Хаїма, а той — жодного разу не портретував Моді. Якось, далеко за північ, Елені каже з вулиці Томб-Ізуар з затамованим подихом у телефонну слухавку:
Поглянь на його праву руку!
Вона каже про цілком конкретний портрет, який є у приватній збірці. Підмізинний палець притиснений до мізинця, притиснені між себе і вказівний та середній пальці, а обидві пари пальців розчепірені. Вона бачила такі розчепірені посередині долоні на надмогильних плитах. У Празі чи в Кракові, вона вже достеменно не пригадує. Благословення з рук коенів, священнослужителів, які після зруйнування Єрусалимського храму розсіялися світами.