Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Хаббар Злотний делікатно поставив його на ноги.
— Ти п’яний, Кріспіне, — сказав він. — І надто балакучий. Ось що, я зараз покличу Ігоря...
— Так, панє? — мовив Ігор з-за його спини. Такі непомітні появи належали до навичок, якими не могла похвалитися більшість пересічних слуг.
— ...і він доправить тебе додому моєю каретою. Здай його безпосередньо в руки його камердинеру, Ігорю. О, а після того розшукай, будь ласка, мого колегу, пана Ґрайля. Передай, що я маю для нього невеличке доручення. Добраніч, Кріспіне, — Злотний поплескав гостя по желеподібній щоці. — І не хвилюйся. Вже завтра, от побачиш, усі ці дрібні тривоги просто... зникнуть.
— Д-дуже х’роший хлопець, — щасливо мямляв Ґедзь. — Як на ін’земця...
Ігор відвіз Кріспіна додому. Той уже перейшов у стадію «веселого п’янички» й горлав пісню того штибу, що завжди страшенно смішить гравців у регбі та дітей віком до одинадцяти. Тож, поки його заводили в дім, він напевне перебудив весь квартал — особливо коли став повторювати куплет про верблюда.
По тому Ігор повернувся до дому Злотного, відігнав карету, завів у стійло коня і рушив до невеличкої голуб’ятні на задвірку. Там жили великі вгодовані голуби — не те що хворобливі крилаті щури міських дахів; Ігор вибрав одного з найжирніших, звично вдягнув йому на лапку срібне кільце із запискою й підкинув птаха назустріч нічним небесам.
Анк-Морпоркські голуби були досить розумними — як на голубів. Дурість мала в цьому місті вельми обмежений термін придатності. Цей голуб швидко знайде пана Ґрайля в його апартаментах на даху. Щоправда, Ігоря дратувало, що послані туди голуби ніколи не поверталися.
Мокр розлючено йшов, а часом розлючено пробивався крізь покинуті приміщення Поштамту, і листи, які він відкидав зі свого шляху, збиралися у невеликі пагорби. Він перебував у такому настрої, що готовий був попробивати ногами самі стіни. Він потрапив у пастку. У пастку. Він же робив усе можливе, хіба ні? Може, на цьому місці й справді лежало прокляття. Цьому прокляттю цілком пасувало б ім’я «Шеляг»...
Він штовхнув двері й опинився на великому каретному дворі, навколо якого Поштамт формував літеру «U». Двором продовжували користуватися. Коли поштова служба розвалилася, каретне господарство вижило, розповідав одного разу Шеляг. Воно було корисним, добре організованим, а крім того, володіло десятками коней. Коней не запхаєш під паркет і не закинеш у мішках на горище. Їх необхідно годувати. Тож візники, більш-менш безконфліктно, прибрали цей відділ до рук і зробили з нього службу пасажирських перевезень.
Мокр дивився, як із двору викочується навантажена карета, коли його увагу привернув якийсь рух на даху.
Тепер він уже призвичаївся до семафорних веж. Часом здавалося, що по такій вежі виросло на кожному даху. Більшість мала нові щиткові блоки, встановлені компанією «Великий шлях», але в полі зору вистачало і старомодних важільних семафорів, і навіть веж із сигнальними прапорцями. Ці, однак, працювали повільно і тільки в межах прямої видимості, а ліс семафорних веж лишав для цього хіба що крихти простору. Якщо вам потрібно було щось більше за базовий пакет послуг, ви зверталися до однієї з маленьких семафорних компаній і орендували маленьку вежу зі щитковими блоками, ґорґульєю для прийому семаграм і доступом до Лінії передачі — а якщо ви були справді багатим, то і з досвідченим оператором. І ви платили. Мокр не дуже знався на техніці й не дуже нею цікавився, але, наскільки він розумів, платити за такими розцінками було все одно, ніби відрізати собі руку, чи ногу, чи й те, й інше.
Втім, усі ці роздуми крутилися десь на периферії його мозку, як-от планети крутяться навколо світил, а в центрі перебувала одна думка: а нам на біса семафорна вежа?
Це однозначно була семафорна вежа — там, на даху. Він ясно бачив її й навіть чув далеке тріскотіння щитків. Також він був певен, що встиг побачити чиюсь голову — за мить до того, як вона сховалася.
Звідки у нас на даху семафор, і хто це ним там користується?