Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Після листопадових подій 2076 року у Москві (Кривавий Курбан-Байрам) Кіріл Другий (Медунов), якому жодна з шести самостійних російських республік не схотіла надати притулок, змушений був повернутися до Баден-Бадена, де колись народився як представник занедбаної, захирілої галузки колись могутнього древа царської сім'ї Романових. Невдовзі після свого повернення з Москви Медунов був підключений до апарата штучного дихання і втратив будь-який контакт з дійсністю. Тому Земський собор Росії, скликаний у Чернігові Басмановим з дозволу командування військ Чорної Орди 10 серпня 2077 року, якраз напередодні Великого Вибуху, проголосив наступним імператором Всеросійським Ніколая Третього. І хоча невеличкий підрозділ УРА обстріляв з важкого станкового кулемета зведений за гроші Басманова бетонний, схожий на фортецю палац імені князя Мстислава Хороброго, в якому засідав собор, а на двох гостроверхих вежах Спаського собору вивісив українські національні прапори, ця атака не вплинула на учасників собору, які в спеціальній резолюції підкреслили, що Чернігів разом з Тьмутараканню завжди був надійним форпостом Росії і є невід'ємною частиною Суздальського царства.
Здавалося б, Басманов як ніколи близький до реалізації своєї мрії — побачити на російському троні свого Ніколку. І проведення церемонії інтронізації Ніколая Третього в Суздалі підтверджувало це, якби не одна обставина юридично-династичного характеру: ново-проголошений цар виявився КЛОНОМ.
Ціною величезних коштів і зусиль Басманов спромігся клонувати Ніколку з кісток імператора Ніколая Другого, вбитого більшовиками в 1918 році. Спочатку ця операція трималася в суворій таємниці, але врешті-решт вийшла на яв саме напередодні Чернігівського Земського собору 2077 року.
Російське феодальне суспільство — бояри, купці, військові, опричники, кріпаки, жандарми, кібервоїни, люди вільних професій — здригнулося від цієї звістки, вперше в історії зіткнувшись з проблемою, яка не мала прецедентів, адже нікому у Великій Британії не спало на думку клонувати королеву Вікторію чи у Франції відтворити з отруєних миш'яком кісток Наполеона улюбленого імператора-корсиканця.
Одразу ж представники двору Кіріла Другого (Медунова) — людини, як відомо, бездітної — заявили, що з тіла паралізованого старця видобуто кілька краплин безцінної романовської справжньої сперми, якою запліднено графиню Софію Августу Ангальт-Цербст з німецького роду вічних добровільних безвідплатних донорів Росії, і що тільки цей нащадок — Кіріл-Ганс Третій, що має ось-ось народитися, — гідно представлятиме відроджений рід Романових. Прибічники Медунова подали позов проти Басманова до Європейського трибуналу прав людини в Женеві, в якому доводили, що так звані «кістки Ніколая Другого» є невідомим субстратом, що міг належати навіть якомусь єврейському чекістському виродку або китайському більшовицькому комісару.
Женевський трибунал прийняв амбівалентне рішення, стверджуючи, що клонування людини не порушує фундаментальних прав людини, а династичні суперечки не входять до компетенції суду.
Підбірку з газетних вирізок на цю тему, знайдених у бібліотеці Києво-Могилянської академії, принесла наступного дня після вінчання Оля, яка, занепокоєна небезпеками дальньої подорожі свого чоловіка у російські дикі ліси, запропонувала Гайдукові свою програму дій.
Перше: рота китайських народних добровольців під командуванням Миколи Мармизи (охорона Гайдука) з важкою стрілецькою зброєю рушає негайно до Суздаля кіньми і з трьома бронеавтомобілями «Козак», завантаженими подарунками новому російському цареві.
Друге: сам Гайдук з кількома членами делегації транспортується до Суздаля іншим способом, а для того, щоб дізнатися, яким саме, треба йому негайно відвідати «Чорнобиль-30».
Гайдук, який уже майже звик до химерного поєднання шаленої енергії, тверезого розуму та молодіжних фантазій дружини, зітхнувши, погодився з цим. Він і сам розумів, наскільки небезпечною і важливою стане подорож до Суздаля.