Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Система підземних тунелів розгалужувалася — це було справжнє підземне місто з цехами й лабораторіями, магазинами, складами й центром відпочинку. Гайдук ще раз з сумом подумав, що він виявився далеко не найкращим керівником розвідувальної організації, яка за його наказом дивним чином не помітила об'єкт «Чорнобиль-30». Було порушено головний принцип розвідки: знати все без винятків. Нарешті колона виїхала на просторий підземний майдан, освітлений з особливою яскравістю, і зупинилася перед спорудою, що трималася на восьми легких, сяючих алюмінієм і нікелем, конструкціях-колонах. Навпроти розташувався монумент: довга колона людей у дивних свинцевих накидках (ці люди виглядали як олов'яні солдати) виходила на майданчик, де лежали розкидані уламки реактора, і приречено спускалася у підземелля, зникаючи назавжди — мабуть, згоряючи у пекельному полум'ї.
— Пам'ятник ліквідаторам, — прошепотіла Оля.
З будинку, де містився адміністративний центр «Чорнобиль-30», вийшов молодий усміхнений офіцер у чорному мундирі з двома червоними шевронами й чемно привітався з Гайдуком.
— Вас чекає Інспектор Кварк.
Оля і Шморгун прослідували за Гайдуком; Мармиза та Іваненко, засліплені після темряви братства, до якої звикли й вважали природною, вражені, наче потрапили до раю, залишилися в кафе у вестибюлі, а Крук переставив «Мамая» на дальню стоянку й влігся спати в бронеавтомобілі.
Гайдука з супутниками ввели до великої зали, три скляні стіни якої відкривалися на неозорий український степ, якому кінця-краю не було: тут золотіли соняшники, що повертали свої голови за сонцем, шелестіли бронзові зарості кукурудзи, а на безмежному баштані червоно і оранжево світилися планети гарбузів, темно-зеленими ядрами лежали прохолодні кавуни. Після похмурого мороку Великої Темряви з її низькими грифельно-брудними хмарами, що прасували Землю і пригнічували людські душі, небо на панорамі здавалося прозоро-глибоким, з переходом від легковажної блакиті, створеної для птахів, до чорно-фіолетових космічних заповідників Бога.
Степ бринів життям; недалеко від скляної стіни хиталися білі сумні ковили, ховрашки стояли некліпними стовпчиками, дивлячись на гостей; а підступний шуліка чигав на необачних роззяв з гризунського племені, нерухомо зависнувши в повітрі.
Гайдук подумав, що це не звичайна штучна панорама, створена з допомогою комп'ютерної графіки і стереоефектів, а наркотик для стражденних, спраглих за світлом душ; після такого видива навряд чи хто схоче повертатися в сутінки повсякденної реальності.
— Подобається? — почув за спиною голос і різко повернувся. Перед ним стояв невисокий, худий чоловік із широкою, але жорсткою усмішкою на зморшкуватому обличчі й некліпним твердим поглядом суворого пророка. В ньому дивно змішувалася старість плоті —мереживо зморщок, пігментні плями на вилицях, лисий череп — з молодою енергією руху і сміху.
— Давайте знайомитись. Інспектор Кварк. Насправді — Малахов Микола Михайлович. Генеральний директор і головний конструктор об'єкту «Чорнобиль-30». Гайдук не повірив своїм очам.
— Це… ви? Ви ж загинули…
— Дрібниці, — неприродно афектовано зареготав Кварк-Малахов. — З ким не буває. Про вас теж, Ігорю Петровичу, розповідали дивні речі… Олечко, сонечко, йди сюди, — він поцілував Олю і привітно поздоровкався зі Шморгуном.
— Оля — моя племінниця, — пояснив Малахов Гайдуку. — Донька моєї сестри. Я знаю, що сталося, і радий за вас. І за неї. Але бережіться, генерале, це справжнє чортеня. Я сподівався, що вона працюватиме разом зі мною, але її потягло в революцію… Прошу сідати. Каву питимемо пізніше.
Він сів у крісло головуючого, й одразу за його спиною виник екран.
— Щоб одразу зняти всі недомовки, поясню, пане генерале. Натиснув кнопку — і на екрані виник офіційно затверджений Клинкевичем портрет гетьмана Махуна.
— Як вам відомо, з 2066-го по 2070-ий роки я обіймав при Ма-хуні посаду головного радника з питань розвитку держави. Був його найближчим другом і перебував на найвищих посадах — президента Академії наук України — підкреслюю: України, а не УСРАН[5]. Секретаря РНБ. Наукового керівника оборонно-промислового комплексу. У цій якості я приїздив до вас в Америку, Ігорю Петровичу, і ви мені тоді дуже сподобались.
5
УСРАН — Українська секція Російської академії наук.