МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
Ясно. Поки що нацькувати з так званих своїх на Карася не виходить. Та Алла чомусь вірила, що обрала вірну тактику. З іншого боку до Рибалки не підкотитися. Та й для роботи коханця використовувала по повній програмі: виявляється, Денис Вікторович Савицький - досить відома серед бізнесових кіл людина, незалежно від ступеню легальності бізнесу. Її власне керівництво лишалося задоволене: коли про мужика-профі кажуть: "Професію не проп`єш!", про себе Алла сміливо і впевнено могла сказати: "Професію не протрахаєш!" Нічого, воно не шкодить, коли впливові кияни і деякі гості міста знають, що коханка у Савицького - відома в своїх колах журналістка. Заступників уже легіони.
Може, хтось десь якось допоможе притиснути Рибалці його погане жало.
Мугикаючи щось під носа, з ванної вийшов Савицький, так само голий. Не припиняючи мугикання, підійшов до столика, хлюпнув шампанського, спрагло вижлуктив, скривився, знайшов під ліжком свого мобільника, набрав потрібний номер, звелів принести холодного шампанського. Гроші, викладені ним за добу в цих апартаментах, давали право наказувати.
-Будемо вставати?
-Лікар, здається, прописав мені постільний режим.
-Вам, хворий, пора б уже ставати на ноги, бо розучитеся ходити. Диви, як гарно за вікном. Справжнє Різдво.
Підхопивши халат, Людмила Сошенко встала з ліжка, лишивши Олега Рибалку самого, підійшла до вікна.
Дача належала знайомому Рибалки, бізнесменові середньої руки. Як правило на Різдво він з черговою фотомоделькою другої ланки, учасницею конкурсу краси, котра вийшла у фінал, але через інтриги журі здобула за балами сьоме місце, або юною симпатичною співачкою, котра зможе перемогти на конкурсі молодих виконавців тільки знайшовши бабки на кліп, відлітав за кордон. Куди грошей вистачало. Дружина сиділа у польському філіалі його "купи-продай" фірми, відповідала на телефонні дзвінки, життям була цілком задоволена. Тому, вирушаючи обкатувати черговий середньостатистичний молодий талант, бізнесмен середньої руки запросто віддавав ключі від дачі знайомим. Від бажаючих відбою не було, та Рибалка домовився першим. Бізнесмен поважав Карася, причому фраза: "Карась, я ж тя уважаю, бля" була найбільш поширеною та ходовою при їхньому спілкуванні. Таким чином Різдво Олег Рибалка та родина Сошенків зустрічала за Києвом, на території, що знаходилася під доброю охороною, в тиші засніженого соснового лісу.
Те, що дорослі чоловік та жінка, котрі симпатизують одне одному, рано чи пізно опиняться в одному ліжку, відповідало усім законам логіки. Майже відразу після новорічного бою годинника Оксана, підкреслено чемно вибачившись, пішла до спальні й зачинилася там. Людмила з Олегом пробалакали до ранку, мова ставала більш розкутішою, теми для розмови - більш інтимними. З рештою, зберігаючи пристойність, Рибалка запросив Людмилу кататися новорічним Києвом. Мама зазирнула в спальню, маючи намір запросити доньку, та потай сподіваючись, що вона спить. Так і було: Оксана не придурювалася, справді сопла носом, залізши під ковдру у незмінному спортивному костюмі.
Каталися вони не довго, з півгодинки, потім Олег привіз Людилу до себе додому, мовчки завів до кімнати, і тут вони майже в унісон прошепотіли одне одному напівголосно: "Не треба нічого казати!" Зі сторони це виглядало дуже смішно, вони зареготали, так, регочучи, завалилися на ліжко, а потім... допомагаючи одне одному, наслідуючи типові подібні сцени в кіно, роздягнулися, Людмила заплуталася в панчохах, Олегові не піддалася шкарпетка на лівій нозі, рухався він ще не надто зграбно - рана була досить свіжою, та Людмила навіть охоплена пристрастю пам`ятала це, не дозволила собі зголодніло, спрагло накинутися на чоловіка, була покірною, боячись надто різким рухом зробити йому боляче, а вже потім, коли все скінчилося, засвітила світло і, зовсім не відчуваючи ані страху, ані огиди легенько торкалася губами потворного шраму зі слідами зеленки, лікар звелів мазати, так краще гоїться. Можливо, саме незручності, що їх завдавала рана, Олег теж стримувався. Останні роки в нього нікого, окрім повій, явних та прихованих, не було, тому й поводився відповідно. Тепер він боявся відштовхнути, перелякати першу за весь цей час нормальну жінку, хоча й не вважав професійних проституток ненормальними. Різниця між ним в головному. Всілякі лагідні слова повія промовляє скоромовкою, немов записаний на магнітофон голос, котрий оголошує зупинки в метро, промовляє для всіх, незалежно від віку та соціального статусу, навіть за більші гроші видасть стандартний набір фраз та вправ, лиш видавати його буде довше. Нормальна жінка сторонній людині не шепотітиме на вухо лагідні непристойності та повторювати брутально-пестливі фрази, навіть цілі звороти, не гладитиме так ніжно, віддано, довго, щиро...